Завантажити

в лице, а в душу людинi... Здається менi, що й твоя душа схвильована якимось спогадом... Про щось i жахливе... i разом солодке...
Б р а г i н с ь к а (здивовано). Ти справдi чарiвниця! Вiдкiля ти знаєш?
Л i я (пригадує). Стривай... кому це я ворожила... востаннє... тодi, в тiй корчмi!.. (Радiсно). Ах, надумала! Тому молодому музицi, що питав мене, чи побачить вiн дiвчину, що дала йому золотий наперсток.
Б р а г i н с ь к а (схоплюється, вражена, i вiдступає, хрестячись). Єзус, Марiя! Ти чарiвниця! Ти велика чарiвниця!
Л i я (спокiйно, без будь-якого здивування). Так це ти та дiвчина, що дала йому золотий наперсток... (Мрiйно). О, ти повинна бути прекрасною, як зоря... Як королiвна чарiвної казки, бо такою невимовною ласкою, так нiжно й ясно, мов золота струна, дзвенiв його голос, коли вiн говорив про тебе...
Б р а г i н с ь к а (забувши свiй страх, знов сiдає на табурет i бере її руку). Ти бачила, ти розмовляла з нимi Ну, то скажи ж, скажи ж мерщiй, який вiн, мiй рицар, мiй коханий, єдиний, що за ним занудьгувало моє серце! Де ти його зустрiла?.. Куди вiн їхав?.. У якому вiн був убраннi, чи були з ним iншi рицарi? Може, ти знаєш, як вiн зветься! Ах! Адже ти не могла його бачити... бо ти ж слiпа. Господи, єдина людина зустрiла того, кого я шукаю так довго, - i та слiпа. (Жваво). Але ж ти чула, що вiн казав про мене?
Л i я. Вiн розмовляв про тебе з такою журбою i ласкою. I хоч не бачила я його лиця, але тiльки в прекрасної людини може бути такий чарiвний, як музика, голос...
Б р а г i н с ь к а. Так, так, вiн прекрасний, як мiсяць.
Л i я. Вiн казав, що вiддасть життя, щоб тiльки побачити тебе хоч на єдину хвилину... А що було потiм, - не пам'ятаю... Знаю тiльки, що менi його стало так жаль, бо я зрозумiла тодi, що не принесе йому щастя твiй наперсток... I зараз менi здається, що не його ти кохаєш, а якусь мрiю, що склала твоя душа...
Б р а г i н с ь к а (мрiйно). Так... це була чудова мрiя...
Л i я. I зараз ти питала про нього не так, як питають про рiдну людину... I здається менi, що зречешся ти його в чорну його годину.
Б р а г i н с ь к а (пiдводиться, гордо). Ти сама не розумiєш, що кажеш. Щоб я зреклась мого збавителя! Та i яка може бути чорна година в мого найяснiшого рицаря? I все ж таки спасибi тобi, що розповiла менi про нього. Прощавай. Я чую, як вони йдуть сюди, я не можу нiкого зараз бачити. (Швидко виходить у дверi праворуч).
Л i я (собi пiдводиться). Може, й справдi краще для мене, що я слiпа. (Виходить).
 
III
 
З лiвих дверей виходять, закiнчуючи розмову, Ружинський i Цвiкловiц. Ружинський видимо розгнiваний.
 
Р у ж и н с ь к и й. Я нiколи не повiрю, щоб у тебе не було такої дрiбницi, як двадцять тисяч червiнцiв. Усiм вiдомо, що самi твої самоцвiти коштують удесятеро бiльше. Добре, доведеться тобi коли-небудь звернутись до нас - тодi побачимо.
Ц в i к л о в i ц. Мої самоцвiти? Колекцiя мiнералiв, яку я збирав усе моє життя, щоб вiдписати тепер Кракiвському унiверситету? Коли це багатство, то хiба багатство науки, якiй я служив весь мiй вiк. А грошi? В мене немає iнших, крiм тих, що я заробляю як лiкар, - їх досить, щоб забезпечити життя такого старого, як я.
Р у ж и н с ь к и й. Невже! Твої елiксири продавалися по червiнцю за краплю. Князь Потоцький заплатив тобi тисячу дукатiв, коли ти вилiкував вiд сухот його сина. Та хiба тiльки це!
Ц в i к л о в i ц. Я лiкую всiх, але з бiдних я не беру нiчого.
Р у ж и н с ь к и й. Словом, у тебе є грошi, як у кожного єврея. Нарештi я дам тобi який тiльки хочеш прирiст.
Ц в i к л о в i ц (розводить руками). Не маю, ясновельможний пане...
Р у ж и н с ь к и й (спиняючи гнiв). Так ось яка єврейська вдячнiсть! Багато б ти мав своїх самоцвiтiв i перлiв, коли б не сидiв у Житомирi пiд обороною польських хоругов, пiд обороною Дубровського, що пiднявся проти гайдамакiв, цiд захистом великого ловчого Бранiцького! Чи не ми ж вступилися за вас i пiднялися месниками за вашу кров, коли цiлими рiчками лилася в Лисянцi, Жаботинi, Уманi i по всiй Українi. (Злiсно смiється). Коли хочеш, я подарую тобi, крiм росту, кiлька живих гайдамакiв, щоб ти змiг замордувати їх власними руками в вiдплату за кров твоїх синiв.
Ц в i к л о в i ц (з гiднiстю). Я не купую людської кровi, мiй пане. А щодо вдячнЬстi, ясновельможний пане, щодо вдячностi за кров гайдамацьку, що ллється зараз рiчкою в Коднi, то не за нас ллється ця кров i не за євреїв мститесь ви цьому нещасному народовi... Ви мститеся за свої шкоди та втрати, i євреї - це тiльки один iз записiв у реєстрi цих втрат. Чи не так само пише регiментар Стемпковський у своїм унiверсалi? Не за кров єврейську дорiкає вiн хлопiв, а за те, що позбавили панiв того зиску, що належав їм вiд оренд, якi держали євреї по мiстах та мiстечках панських: "забиваючи жидiв, заподiяли ви панам великi шкоди", - ось чим дорiкає хлопiв вельможний регiментар, а зовсiм не нашою кров'ю. Не євреїв ви

читати