Завантажити

(Ідучи.) А тії, Сидоре, за брехні своєю смертю не вмреш. (Вийшов.)
Сидір. Ти не дуже...
Писар. Годі вам, давайте! (Потира руки, слину ковта, а далі, сплюнувши, каже.) Та давайте-бо вже, а то неначе хто крючками тягне за печінку!
Сидір (налива). Нате, нате!
Писар п'є помалу, смакуючи. Сидір виймає кусочок хліба і подає;
писар спльовує, нюхає хліб і віддає назад.
Писар. Ну, більше сьогодня не треба. Тепер покурю та й за статистіку! (Робить цигарку.)
Сидір п'є. Чути дзвінок поштарський. Сидір торопко ховає пляшку і чарку, а писар підбігає до вікна.
Тьфу! Думав — становий!
Сидір. А то ж хто?
Писар. Земська пошта... Мабуть, вже є що-небудь за статистіку! Коли б мерщій її здихаться — здається, аж поздоровшаю.
ЯВА VI
Поштар (з сумкою через плече). Здрастуйте!
Писар. А, моє вам почтеніє, Полікарп Данилович! А що новенького?
Поштар. От вам письмо від Казюки, а от вам пошта, може, тут і є що нове. Я вже третій день з города. Поспішаю оце, щоб хоч сьогодня на ніч вернуться, — просрочив трохи. А у вас пошти нема?
Писар. Та єсть тут срочні бумаги про статистіку, та не готово, а через неї й другі бумаги лежать...
Поштар. Ну, бувайте здорові! Ніколи мені... Ще діло е до попа. (Чоломкається і виходить.)
Писар. Ану, зараз прочитаємо письмо Казюки... (Чита.) Бач, ірод !
Сидір (тривожно). А що там?
Писар. Панас наш у городі, подав донос, що гроші оброчні розтрачено, представив приговори підложні; і де він, чорт, достав їх?
Сидір (тривожно). Що ж воно буде тепер?
Писар. Побачимо.
Сидір. Покиньте ви оцю статистіку та робіть, що нам нужніще: пишіть приговор за Панаса, щоб його зараз у острог, тоді й доносові його не так поймуть віри.
Писар (невдоволено). Де ще те теля, а ви з довбнею бігаєте!
Сидір. Як де? Та я завтра сам поїду у город, заарештую Панаса і приведу.
Писар (сердито). Постривайте, ще ж не все прочитав. (Чита.) Бач!
Сидір (тривожно). А що?
Писар. Не мішайте! (Чита.) Он як! Олексу випустять. Панас знайшов у городі нашого попа, і той дав бумагу, що в нього є і мати і що він один син в сем'ї, та ще Петро являвся і дав показаніє, що Олекса один син у матері.
Сидір. Я ж казав старшині: не сваріться з попом, бо пригодиться, — не послухав!..
Писар (розпечатує пакети і чита). От тобі й за Олексу требують об'яснєніє. І статистіку требують! А, бодай тебе в жито головою! Не знаєш, за віщо й браться!
Сидір. Нам найперше треба Бурлаки здихаться. Він всьому причина!
Писар (розпечатавши послідню бумагу, радісно). Попався, попався!
Сидір. Хто? Хто?
Писар (потирає руки). Панаса арештовано в городі. Постривайте. Еге, вже п'ять день, як його заарештували. Що ж воно за знак, що й досі не привели? Може, втік? Ну, причепилась сатана! Як було гарно, поки не було в селі цього пройдисвіта, а тепер хоч тікай. Наробить він клопоту!
Сидір. Приведуть, а ми його з приговором назад, у острог!
Писар. А оброчні гроші де? Хіба не знаєте! Як присікаються зараз, що тоді буде, де їх візьмеш?
Сидір. Та не лякайте, ну вас к бісу! Неначе маленькі, хіба первина! Коли б тілько старшина сьогодня вернувся, щоб назавтра в город до Казюки поїхать, а там вже діло повернуть...
Писар. А де ж старшина?
Сидір. Казав учора, що раненько поїде на базар у Мазурівку. Піду лишень я оце довідаюсь, чи не приїхав старшина. (Виходить.)
ЯВА VII
Писар (один). Ні, скінчу статистіку та й в одставку! Цей Бурлака — чоловік непевний. Олексу вже вернув. Тепера, як громада дізнається, що він Олексу вернув, зараз на його сторону повернеться, побаче, що можна воювать, а тут ще й оброчних грошей нема!! Що Казюка зробе? Хіба діло до весни затягне, побачимо! Черкнем приговор! (Бере бумагу й пише, написавшії трохи, чита, перше тихо, а потім голосно.) «Односелець наш Афанасий Зинченко, возвратившись з бродяжничества, де пробыв более двадцати годов, постоянно предается пьянству и разврату, а з такового поводу бунтует общество, чинит обиды старшим, невзирая на звание...» Здається, добре. (Знову пише.)
ЯВА VIII
Входить провожатии з палицею і бумагою в руках.
Провожатий. Здрастуйте.
Писар (не слуха його і не бачить. Чита). «По таковым прычынам, а равно принимая во внимание неисправимость Зинченка, приговорили: вышеупомянутого Афанасия Зинченка, как испорченного, неисправимого, развратного и порочного
члена общества нашего, бывшего однажды под следствием, который может иметь пагубное влияние на своих односельчан, — выселить в Сибирь, для каковой надобности и передать его в распоряжение правительства, приняв все издержки на общественный счет. Приговор сей представить на утверждение в крестьянское присутствие, а до того оного Афанасия Зинченка, по приводе его из бродяжества, в котором он вновь состоит, дабы он не скрылся, содержать под арестом при волостном правлении». Ну, слава богу, одною роботою менше! (Глянувши на провожатого.) А тобі чого треба?
Провожатий подає бумагу.
(Прочитавши бумагу.) Якраз поспів: приговор готов, і Бурлаку привели! От радий буде старшина! Де ж арештант?
Провожатий. Нема.
Писар. Як нема? Це ж бумага, що він

читати