Завантажити

панськім, то за кладовищем — назираю, чи не вийде, а вона, клята, не виходить!.. Зілля!.. Побачить би тілько, усміхнуться, моргнуть — і годі!.. Не виходить же... А сама у мене й з думки не йде! Мучусь, нічого й їсти не хочеться. І що тут такого, що Омелько зачепив Варку? А вона ж як потім присягалась, що любить мене!.. Одурів! Так, наче чорт у мене втисся. А Софії чого наговорив? Сором тепер і в вічі їй глянуть!.. Якби ненароком стрінуться... не виходить, завзята й вона. Хіба піти самому в хату? Ні, буде кепкувать, злість мене візьме... Чорт його побери, позичу очей у сірка, нехай трохи покепкує... піду... нехай її буде зверху... (Пішов у хату.)
ЯВА VIII
Омелько і Дем'ян її ідуть зліва.
Омелько. Куди ж би він дівся? Ні дома, ні у Свирида, ні у Петра нема і не було. Свирид казав, що вранці бачив, як пішов поза городами у панську леваду. Чи не у Цимбала ворожить? Ха-ха-ха!
Дем’ян . Ну, як нема, то де ж його візьмеш? Ходім до Микити. Там хлопці збираються, може, й Гнат тим часом прийде, а послі всі сюди на сватання.
Пішли направо.
ЯВА ІХ
З хати виходить Гнат.
Гнат. Десь побігла! Мабуть, на вулицю... Мене шукає. Певно, і їй не легше; нехай же трохи ще помучиться, а мені тепер байдуже. Після сварки тільки поріг переступить важко, а переступив — і помирився! Як я рад, що переміг-таки себе, бо у мене таке каторжне серце: як розлютуюсь, то й не бачу нічого перед собою... Тепер від серця одлягло і зовсім полегчало... наче аж їсти захотілось. Піти додому, — там, мабуть, мати лютує, бо не знає, куди й дівся. А послі піду на вулицю.
Чути спів з правого боку. Ні, додому послі... співають, там, певно, і вона мене жде, — побіжу!.. Зайду ззаду, підкрадусь і затулю очі... Чи пізна? Пізна! (Пішов направо.)
ЯВА Х
Зліва переходять кон Степан і старости.
Степан. Ходім же мерщій, смеркає, а дядько Матвій будуть нас ждать.
Староста. Не хапайся. Він надвечір табаку мне, то поки намне — поспієм... А Варка ж зна, що прийдуть старости?
Степан. Зна.
Староста. Гарну дівчину тобі висватаєм, могорич з тебе треба великий.
Степан. За могорич не турбуйтесь — буде; ходім тілько мерщій, нерано.
Староста. Нетерплячка бере? Ха-ха! Ходім!
Пішли направо.
ЯВА XI
Варка виходе хутко зліва.
Варка. О клятий, о бусурмене! Я вбиваюсь, мучусь, а йому байдуже: і дома цілий день нема! Він десь тепер сидить з Софією обнявшись! Щоб же ти удавився! Бодай тобі добра не було, як ти водив мене цілий рік, а тепер насміявся надо мною! Ну, не я буду, коли чим-небудь і тобі не оддячу, а не я, то бог тебе накаже за твою неправду до мене!.. Боже мій! Який же смуток, який жаль у душу западає... От-от старости прийдуть! Старости? Від нелюба, від Степана... А! Ні, не поможе! Не буду мучиться, не буду, не діждеш, буду кепкувать над тобою, сміяться! Боже, боже, дай мені силу, дай мені сміх і радість, поможи мені помститься над моїм ворогом! Цілий рік була щаслива, пригорталася до нього, слухала, як билось у нього серце в грудях... О, нащо ж я зга-'дую? Нащо? Щоб більше мучиться... Тьфу! Тьфу! На все, що було! А як божився?.. Пекельна твоя душа, тепер божишся Софії... Мерщій, мерщій би старости!.. Весілля! Щоб Гнат бачив, що я весела і не журюсь! Я вже тебе забула, ненавидю, ти мені осоружний, ти вийняв сам з грудей моїх те серце, що тебе любило, тепер тут пусто, а в пустці місце знайдеться й Степанові... (Пішла у хату.)
ЯВА XII
Справа виходять 1-а і 2-а дівчата.
1-а дівчина. Іди хутче, лізеш.
2-а дівчина. Та стривай, я вже втомилась. Чого ти так женешся?
1-а дівчина. Та як же? У мене від цікавості аж дух захоплює! Степан свата Варку — і не дурний! Наче не зна, що вони любляться з Гнатом!.. Мені, сестро, і жаль Степана, і рада я буду подивиться на нього, як він вилізе з хати, підгорнувши хвоста, мов та собака, що піймалась на шкоді та покуштувала доброго дрючка! Нехай не лізе — хіба мало дівчат!.. І він туди ж, до Варки! Сховаймося, бо вже, либонь, ідуть. Тілько старости у хату — а ми під вікно.
Ховаються за хату.
ЯВА XIII
Справа виходять Степан і 1 -й та 2-й старости.
1-й староста. Ну, тепер понюхать, понюхать, та й боже поможи! (Шука за халявою.) Отак, нема!
2-й староста. Що там?
1-й староста. Захапався і ріжок з табакою забув дома.
2-й староста. Та ну його, хіба ти не обійдешся й години без тієї погані?
1-й староста. Не можу довго сидіть, як не нюхаю: зараз сердюсь і до всіх чіпляюсь... Я й уночі нюхаю, прокинусь і нюхаю, а не понюхаю — не засну! Побіжи, Степане, візьми на столі ріжок.
Степан пішов.
2-й староста. Чорт батька зна, що вигадав, — нюхать. Вже далеко краще — курить. А то наб'є того носа табакою так, що й говорить не може... ще й вишнівка... тьфу!
1-й староста. Привик. Я тілько після сповіді не нюхаю та в страсну п'ятницю... і не повіриш: хоч на горищі сиди, так і порива лаяться, аж за серце смокче... прямо сумно! Так і кортить, так і кортить... Як же потягну добру пучку — зараз повеселію... Проста табака вже й не бере: ніс заляга; тепера посовітували мішать у табаку товченого стекла.
2-й староста. Стекла?! Ото! Для

читати