Завантажити

божевільна мить.

Його ловить армія й лисі академіки,
І японські роботи і япономать,
Всі стратеги й тактики у вогні полеміки
В саркофаг намірились Солов'я впіймать.

Альфа, бета з гамою — невидимі промені,
І він теж невидимий — Лисий Соловей,
Ще в походах Ігоря його крила стомлені,
Дивиться ж безоднями молодих очей.

МАТИ І “ХРИСТОПРОДАВЦІ”
...Тепер на зміну,
нехай і поодинокого,
мародерства звичайного
прийшло вишукане, інтелектуальне:
шукають предмети старовини,
найчастіше — ікони...
А. Михайленко, “Корені і пам'ять Зони...”
Чогось її било, термосувало,
Душу закутувало сльотою,
А згодом мов підказало:
— Змий ти голову дощовою водою,
Воно тобі і полегшає,
Коли голівонька буде змита
Дощовою водою з-під ринви
Цього пекельного літа!
Отак вона і зробила:
Набрала води в каструлю
Із бочки,
що тихо цідиться
І поїть яблуню й грушу-дулю,
Набрала води, нагріла,
І голову змила, і вмилась,
А потім лягла чистенька,
Аж наче вся засвітилась!..
І снилась їй дивовижа —
Летить вона під небесами,
Така молода-молодюсінька
Ширяє понад лісами.
Коса в неї вільно розплетена,
Начеб у молодої,
Тільки волосся сивого
Багато в коси отої...
І снилось — сини хапають
І в матері рвуть волосся,
І з нею летять у небі,
І дітьми малими голосять,
Схопили матір за коси
І нумо їх виривати,
А мати по небу навтьоки —
Від синів утікає мати!..
Аж раптом вона стрепенулась,
Прокинулась: мотоцикли
Під хатою захурчали,
А потім раптово зникли.
Подумала мати: міліція
Знову примчала по мене.
Та я затялась навіки —
Тут збуду життя оглашенне!..
Аж раптом рипнули двері,
Щось сунуло вже до хати,
Ліхтарем її шмагонуло,
Матір Божу стало здіймати,
Скриню стару одчинило,
Сорочку взяло з поликами,
Дихало перегаром,
Збиткувалося над віками...
Чом же її заціпило,
Прийшли, бач, не пішодрала!
— Господи, та це ж Вовка! —
Онук її! Син генерала!
Навів, бач, “христопродавців” —
Хати вони чистять повсюди.
Схопилася баба за серце —
Схопила онука за груди.
— Полундра! — він злякано вдарив
І бабі вчепився в волосся,
Думав, що баба з могили,
Або щось лихе приверзлося.
Втікали вони з переляку,
Гримнули мотоцикли...
Цвіркуни лише били в душу,
А потім тихенько зникли...
Коса лише вирвана долі
Лежала на збитій іконі...
Пропали, прогуркотіли
І щезли бензинові коні...
Коса лише, вирвана внуком,
Світилася на долівці.
Баба із ліжка звелася
І нипала по долівці,
Каганцем собі присвітила,
Подивилась на себе на лису,
Беззубо собі посміхнулась:
— Ну й дівка, до пари бісу!..—
Дивились безодні зоряні
Услід дорогому онуку...
— А сон таки справді справдився,
А сон таки справді в руку!..

МАТЕРИНСЬКА ПІСНЯ З ЧОЛОВІЧОЇ ДУШІ
Не дітись, не дітись мені від вогню!
О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню!
Куди не піду я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний.
Пекучий, палючий — на всі небеса,
І падає з нього вогненна роса,
Бо небо роздерто, і думи роздерті,
Три чисниці, може, лишилось до смерті,
Той огненний хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджено в руки,
Бо губи горять од пекельної муки...
Лиш я намагаюсь до нього іти,
Тікає він геть в несусвітні світи,
Лиш я намагаюся вирвати сина,
Де мучить його вогняна хуртовина,
Я прагну до нього — він прагне від мене,
І котиться німбом те коло вогненне...
Тоді я тікаю від нього — і він
За мною женеться хрестом навздогін.
Куди не ступлю я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний,
Клекоче, стукоче у дивні копита,
Дорога роз'юшена слізьми побита,
Пробита, цвяхована тяжко слізьми...
На вічній дорозі розіп'яті ми...

ТРАКТОРИСТКА
На горі горить реактор —
Під горою оре трактор...
З сучасного фольклору
Не чіпайте мене.
Я — трактористка.
Якось — це було по війні —
Голова матюкав тракториста,
Вздовж і впоперек,
Так і сяк його смужив,
Півруки йому люто виважував,
Плюнув
І пішов у контору.

Демобілізований тракторист
Незворушно вернувся додому,
Незворушно води напився,
Незворушно у клуню зайшов.
Розвернулася клуня —
Вийшов танк.
Звідки він взявся?
Чого він чекав у клуні?
Танк люто йшов на контору.
Голова під місток сховався.
Танк залишив від тої контори
Купу нещасної глини —
Трощив усе і патрошив,
Доки нарешті ухекався.
Тракторист тоді вийшов із танка
І пішов у район... здаватись...

Не чіпайте мене.
Я — трактористка.
Кабіна герметизована —
Не для мене.
Кожен день я ковтаю пилюку
З чорнобильськими радіонуклідами,
Вчені кажуть по телевізору,
Що вони мінімальні.
Ще раз вченим повіримо.
Але не чіпайте мене.
Не кажіть мені того,
Про що можна бодай помовчати.
Я ж не прошу у вас телевізора
У свій трактор герметизований.
Не прошу кондиціонера.
Прошу єдине —
Бодай не брешіть.

Розумієте, трактористка я, трактористка.
Чорнобильська трактористка.
Мені ще треба родити.

ПРИМІТИВНИЙ ПОРТРЕТ СКЛАДНОЇ ЛЮДИНИ
Можна все на світі вибирати, сину...
В. Симоненко
Бард

читати