ТІНЬ ВОДИ

1. 

не знаю де ми але десь ми є

можливо навіть зовсім недалеко

ось тільки сонце зі́йде з-за смереки

і викаже пристанище своє

 

або не зі́йде – зрине крадькома

мигне тихцем не виказавши броду

про те що врешті маєм насолоду

побути там де нас уже нема

 

2. 

з повітря зійшли і в повітря зайшли

між пальців дощу їм коротка пора є

відколи на лаві слова постелив

– поезія відпочиває

 

відколи придумав самі відчуття

з яких не постане не перехрестившись

на маковім денці колишніх звитяг

тоненький матрацик словесної тирси

 

їй на́твердо спати не вперше мабуть

у теплім шинку́ чи в холоднім сараї

хай воші кусають чи миші шкребуть

– поезія відпочиває

 

що при́йде ніким не призначений час –

повірити годі бо часу немає

на наших дідах на батьках і на нас

– поезія відпочиває

 

на замковій вежі годинник не б’є

і дядько пушкар не ладує гармату

за слово яке вже давно не моє

не зводить ніхто ані спалює хату

 

у жменю холодне повітря беру

повільно стискаю – пручатись не варто

поезія спить… усміхається варта

– продовжує гру

 

3. 

життя перестає здаватися життям

його тоненький зблиск позбавлений означення

міняється усе – а отже тіні втрачені

міняється ніщо – на зміну відчуттям

 

застій тотальних змін поглинув – і стоїть

підвладний не собі а вищому застою

(міняється усе) немов у сухостої

(міняється ніщо) вітрисько шарудить

 

ув узголів’ї сну не рухаються мертві

втонули і мовчать на золотому дні

комета мчить у ніч – понуро і уперто

виспівує пісні – ви співу є пі сні…

 

4. 

кінцем твого усміхненого світу

уже стає не вибух і не схлип

а скрипи гарб що рухаються вглиб

трухлявого, старого заповіту

 

який хрусткий вантаж солоних риб

у землю йде нестямою зігріту

незмащені ячать колеса міту –

здається що і плакати могли б

 

погонич пошукає тютюну

повільно скрутить запашну цигарку

затягне пісню довгу і сумну

 

ґедзь ворухнеться у вола на карку

дрібна пташина зойкне з полину

кінця немає… зирка день у шпарку

 

5. 

якщо вода не відкидає тіні

то певно й тінь не відкидає воду

– природа про́зору саму природу

обмежує дзеркальним мерехтінням

 

немов переливається – або

лише чекати доки переллється –

на лицях що скидаються на лиця

– і жоден колір не діжде обох

 

у просторі немає кольорів

– лише у часі як у коловерті

(хамелеон почервонів

аж після смерті)

 

отак і йди

у тінь води

–

веди видіння

водою тіні

 

почерез вітер з якого вийшов

останній відлік в обличчя вірша

почерез наскрізь

– де тінь солона

(прощальний насміх

хамелеона)

 

6. 

ще повернулися нізвідки

покликані – але не ті

іржа давно поїла клітки

які здавались золоті

 

та лиш безпомічною тінню

снуються наші голоси

про самовите покоління

ненатуральної краси

 

вже ми й побавились завзято

рвучи задихані дроти

і далі треба небагато –

лиш відірвися і лети

 

та тільки плоть не відділити

від всюдисущої іржі

і від душі з якою квити

коли немає ні душі

 

коли чудної тіні тінню

висновуються із пітьми

не ми а наші покоління

– мов поколінені не ми

 

7. 

це час почутий зоддаля

немов у ньому нас немає

і затуманена земля

німує а не обнімає

 

немов рослини замалі

її укрити і зігріти…

нам залишились тіні слів

щоб заховатися од світу

 

формулювати знаки тіл

яким залишено надію

що може хтось із них зуміє

зненацька вимовити тінь

 

 

КРОПИВА

(із рослинного циклу)

 

не од жалю тонкого а од жала

(мурашка жала і згребла в стіжки)

ця молодість соката і тужава

щокатих стебел сонячні мазки

 

немов у м’язи улила природа

усю себе приречену на шал

рослинний спорт – яка краса і шкода! –

аж розпашівся тисячами жал

 

бо не чіпай красуню колихку

вона тебе любити не хотіла

(мурашка жала – червоніла шкіра

стіжки наклала – а вони в соку)

 

. . .

 

Чомусь найпоширеніші назви вулиць

в українських селах – Пушкіна і Щорса.

Що глухіше село – то більша ймовірність

їх там надибати…

 

поза яром вулиця пушкіна

до гнилиці вулиця щорса

це ж яка природа запущена –

вітер із дощем розпрощався

 

віє собі вгору та вниз

хоч би подивився куди

пушкіна по селах колись

певно так нечистий водив

 

стане пушкін коло гнилиці

щорс йому умаже по пиці

він би і хотів дати здачі

та п’яненький дуже ледачий

 

дощ переховається яром

вітер погуляє по пущі

де не плюнеш – там тобі й кара

де не щорснеш – там тобі й пушкін

 

дощ перечекає за гаєм

там де стогне вітер неситий

а вони сидять випивають

чим би їх обох закусити…

 

. . .

 

орда набігає завжди з південного сходу

однаково хто їх веде

– хан ахмет хан янук хан азар –

їм би тільки проскочити степ і здолати велику воду

а далі що київ що галич кишітимуть од татар

 

ні не кримських –

ті стали сумирні аллахобоязні й понурі

їх самих позганяли в холодний золотоординський ясир –

нині приходять інші яких зроду-віку не чули

у них ні коня ні свободи –

самі лиш голодні пси

 

у них ні душі ні віддушини

і віра звіряча

якби ж то аллах

– із аллахом миритися

миле діло –

а ці бажають єдиного: набити пельки собачі

душу вигризти хочуть

залишивши тіло

 

я їх боюся братчику – слово у них товар

шабля їх не бере

– та й не шабля тепер панує…

жеруть усе що жереться

хан табак

хан янук

хан азар

ось обжеруться й луснуть –

то може тоді засну я

 

 

УСЕ СОЛОДШИЙ САД

вірші навиріст

 

1. ЯБЛУКА

 

доня в садочку

яблук шукала

і поміж яблунь

за-я-блукала

 

червонощокі

зеленочубі…

де ж тут між ними

донечка люба?

 

яблунько-мамо

яблунько-тату

хочу і я тут

за-я-блукати!

 

світяться рясно

котяться ласо…

ось на долоні

доня знайшлася

 

 

2. ГРУШІ

 

розпочали груші гру

ти завмри – і я завмру

 

а вітрець зашелестить –

танцювати будеш ти

 

на раз і два

танцюєм вальс

 

на три-чотири

всі покотились

 

на п’ять і шість

кожен грушу їсть

 

 

3. ВИШНІ

 

вишивала пташка вишні

де червоне – там і вище

 

де гаряче аж горить?

ду-уже високо вгорі!

 

ти мене не бійся пташко

та ж тобі зовсім не важко

вишивати унизу…

 

я ж і мамі принесу!

 

 

4. ВИНОГРАД

 

розвиноградилось в саду

аж сонце – ґроно

до винограду я іду

уся червона

 

синіє золотиться сік –

він пив мене би…

хай буде і мені і всім

а решту – небу!

 

 

5. СЛИВИ

 

слива

щаслива –

злива

пройшла

солодом

синім

світ

налила

 

сохне

сміється

сонячний

день

 

сливою

рветься

серце

з грудей

 

 

6. ЧЕРЕШНІ

 

через черешню

через червону

почеберяли

як через воду

 

через черешню

по через білу

не чеберяли –

перелетіли

 

через черешню

по через жовту

не зміг нарешті

доскочить жоден

 

 

7. ГОРІХОВА КОЛИСКОВА

 

не послухає сон золотистий

у колиску не зазирне

це літає горіхове листя

заколисуючи мене

я малесеньку свою доню

я приспати не зміг

бо у донечки на долоні

заколисується горіх

 

навіть колір до ночі вистиг –

не горить не пече

це літає горіхове листя

це літає горіхове листя

і лягає мені на плече

так як небо з якого сьогодні

чи горіхи а чи зірки –

не гарячі і не холодні –

усміхаються до дочки

 

чи це сниться вже сон імлистий

чи мені уже чи малій –

що літає горіхове листя

що літає горіхове листя

що літає горіхове листя

не торкаючись до землі

що не ми собі наснимося –

ми горіхові наснимось

і приспить нас малявка осінь

що народжується ось-ось…

читати