Завантажити

Моєму внукові Данилові Вікторовичу Супруну

Війна.

Дерева з кровію людською

Шумлять про те, що чули, де були

Пташки, які клювали їхню хвою

І в їхнім листі діток привели.

Листки черлені у Дніпрових водах

Пливуть-летять – мов сльози кульові.

Волхви й вовки танцюють хороводи

І грають в бісер біси на крові.

Я ж – садівник, астролог і паломник – 

Мурсальський чай печалі заварю

І сяду з внуком в ще дідівський човник,

І прадідівську люльку закурю.

Ми попливемо до святої Лаври,

Рахуючи і зорі, і мости,

Повз плач сиріт і кості динозаврів,

В туман війни криваво-золотий.

Мовчанням внуку я скажу багато,

Начхавши і на вічність, і на біль.

Хрестата Лавра – ангельське багаття – 

Для нас частина Шляху, а не ціль.

Затято торфом все і всі стаємо,

В собі знайшовши Рай і щось іще.

Життя – війна,

А кожен геній – демон,

Який святим стає, а чи дощем.

Внук ловить рибу.

Я плету кольчугу

Із вітру, зір і прибережних трав,

Де скіфська баба – 

Жінка мого друга –

Піснями й сном доточує Дніпра.

А ці дерева з кровію людською

То книгами, то трунами стають.

За горизонтом все стає собою...

Не всі лиш горизонт свій розірвуть.

                                    5 січ. 25.

читати