Завантажити

ж? Так i сполоснути. Пане писарю! ану! - так-то сказав пан сотник Ригоровичу. Як же той крикне на нього, так що ну!
- Чи ви обуяли? - закричав на нього, - Чи ви таки попросту одурiли? Вам не довлiє нiякого рiшення iспускати без потребностi моєї, затим, що треба усякеє дiло угобзити i законнеє присовокупленiе соєдинити. А ти, гаспидська Левурда! от що касательно тебе закон повелiва: оного неключимого Талимона Левурду, наважденiем своїм приведшего сожитiє своє, сирiч жiнку, до дружелюбiя, з сатаною, - дух свят при вас, пане Уласович! - убо подобаєть забити сякому-такому сину нозi у кладу. Агов, хлопцi! Поймiте його i водворiте у ратушу i присовокупiте нозi його до клади, бо сам сознанiє учинив, що видiв i осязав живого чорта; убо вiн є колдун, чаклун; воутрiє iзбию киями сього грiшника.
Поки се Пiстряк розказував, а сердешного Левурду вже й помчали до ратушi, а Ригорович повiв оком та з якоюсь молодицею чорнявенькою ззирнувсь, усмiхнувсь, покрутив ус та й гукнув на калавурних козакiв: "Ануте, водворяйте у преiсподнiї води Домаху Карлючкiвну!" I пiсля Карлючкiвнй тiльки забулькотiло... А громада, бачачи, що вона не вирина, загомонiла: "Нi, вона не була вiдьма, не була!"
I Прiську Чирячку, i Химку Рябокобилиху, i Пазьку Псючиху топили, i котру втопили, а котру вiдволодали, що народ аж об поли руками б'є та дивується, що, каже: "Де ж тая вiдьма? От усiх топили i усяка порина, а вiдьма не знаходиться". Микита Уласович вже й дрiмати став; по його, так вже б пора i додому: чи будуть дощi йти, чи нi, йому нужди мало; не стане свого хлiба, йому принесуть: Конотоп не мале село; без сварки i лайки i без позивання не обiйдеться.
Усе знай позiха та погляда на свого Пiстряка, що задумавсь та пальцем знай штрика то у лоб, то у нiс, думав-думав та й крикнув: "Давай останки во язицях. Водворi-ке сюди Явдоху Зубиху!" Приперли й ту, вiдопхали човном до паль, пiдв'язали вiрьовками, пiдняли догори... плюсь! Як об дошку, так наша Явдоха об воду, i не порина, а як рибонька поверх води, так i лежить, i збовтається зв'язаними руками та ногами, вихиля черевом i попереком i приговорює: "Купочки-купусi, купочки-купоньки!"
Увесь народ так i жахнувсь! "От вiдьма, так, так!" -закричали усi; а Микита Уласович як позiхав, та побачив сеє диво, та так йому рот роззявлений i зоставсь; а Прокiп Ригорович так аж танцює понад берегом та знай на трудящих кричить: "Возтягнiте ще! Верзiте во тьму водную!" Так що ж бо? як не пащикує, а Явдосi нiчого не зробить. Пiдтягнуть, гепнуть її скiльки сили у воду... так не порина та й не порина, та ще й глузує над усiма, та усе знай товче: "Купочки-купоньки".
- А вознесiть сiмо каменiя i плинхводiланiя! - здумав пан Пiстряк, i так i народилася цiлiсiнька куча цегли i каменюк усяких, що хлопцi, почувши приказ, зразу мотнулись i нанесли.
- Возложiте каменiя на нечестивую вию. її, i на руцi, i на нозi її i паки потопляйте її, - так кумандував Ригорович, аж пiдскочуючи круг ставка, та з серця аж зубами скрегоче.
Нав'язали моторнiшi цiлiсiньку низку каменюк на вiрьовку, i, пiдвiзши на човнах, аж насилу три чоловiки пiдняли тую низку та й накинули Явдосi Зубисi на шию i думають: от пiрне! А вона, урагова баба, i не дума; плава поверх води, та що ослобонили їй руку iз вiрьовки, так вона нею полощеться та й жартує: "А що ж? Намистечко менi на шию почепили, а перснiв i нема? Еге! Бач, якi добрi! кете i перснiв на руки i замiсть черевичкiв чого на ноги".
- Сокрушайте тресугубо окаянную кощунку ханаанськую, дщерь халдейськую! - кричав, як опечений, Прокiп Ригорович та аж запiнивсь, як скажений, бачачи, що нiчого вiдьмi не зробить i що вона над ним кепкує.
Нав'язали їй на руки i ноги каменюччя - боживсь той чоловiк, що менi про се розказував; а хто й казав, коли знаєте, Йохим Хвайда, що позаторiк вмер, - так боживсь, що пудiв двадцять нав'язали й на шию, на руки i на ноги, та, вiдчепивши вiд вiрьовок, так її й пустили у воду... Так що ж бо будеш з сучою-пресучою бабою робити? Так i плава поверх води, i руками i ногами бовтається та знай приговорює: "Купочки-купусi!" А далi урагова баба обiзвалася i до писаря та й почала його кликати: "А ходи, Прокiпочку, сюди! Нумо укупцi купатись. Ходи-бо, не соромсь! Ось надiну на тебе намистечко i перснiв тобi дам..." А Ригорович аж увесь чуб обiрвав собi з серця, що й поганенька б то баба, та над ним глузує; далi кинувсь до Уласовича та й каже:
- Несумнительно сiя баба суть от баб єгипетських. Вона єхидна прелюта, похитила дождевие каплi i скри у себе у чванцi або у iному мiсцевi. Повели, пане сотнику, возмутити її розанами, де протерпить до нестерпимостi i да розпустить хляби воднiї, i да ороситься земля.
- Не второпаю, пане писарю, що ви говорите; а я кажу вам, робiть, що знаєте, тiльки швидше, бо вже обiдня пора. Я б вже давно дав дьору, так хочеться дивитись на сюю кумедiю, що на бабi цiлiсiнький вiз камiння, а вона не тоне, а плава поверх води. Робiть собi, що знаєте, а я буду на готове

читати