Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

«Батько й мати до млина поїхали, а я вже, виходить, не мати. От і вирости дочку в чужий двір. Віддав — уже не твоя».
На ходу поправляючи зачіску (тепер у Орисі не висіли на спині дві білі коси, в які було вплетено сонце, а були вони закручені ззаду в тугий калач і про-шпильковані). Орися метнулася в хатину і заторохтіла горшками.
Внесла глечик сметани, череп'яну миску товченої картоплі, поставила на стіл, засланий рубчатою скатертиною. Тоді пішла в комору і принесла під фартушком пляшечку вишнівочки, вистелила матері на коліна вишиваний рушник.
— Ну, дай же боже, щоб наші живими повернулися, а ми теж до того щасливого часу дожили, — приказала мати і вихилила одним духом келешок. — А ти чого ж не п'єш?
Орися торкнулася губами, скривилася:
— Як його ті мужчини й п'ють? — почервоніла. Щоки калиною взялися, і засміялася Орися розкотисте, гінко, по-дівочому. — Ой, їй-право, сп'яніла, матінко! Геть-чисто вступило в ноги, — перейшла вона на тихий сміх, і ласкаве, розчулено-ніжне заструмувало з її очей.
— Ти ж тільки губи вмочила, — запишалася мати, внутрішньо радіючи, що все йде на лад і що дочка таки хазяйка й приймає її з всіма почестями. «А коли так, то, може, ще й вийде з того розговору, що вона задумала, якийсь толк».
— А от же так і ходить хвилями. А мій Тимусь не пив.
Вона ще дужче поніжніла очима і, п'яненько схилившись, тихо засміялася, видимо, щось пригадавши їхнє, таємне.
— Один тільки раз, як простудився, то випив цілу склянку і зробився такий смішний. Я йому кажу: «Ти-моньку, навіщо ж ти мене так у коси цілуєш?» А він каже: «Бо ж ти моя жіночка, моя суджена».
Очі в Орисі занудьгували, заятрилися.
— От уже й заплакати хочеться, — усміхнулася п'яненько. — Їжте, мамусю, бо ви зовсім не їсте. Чи, може, не смачне подала?
— Спасибі, дочко. І смачне, і з. рук рідної дитини, та не за тим я прийшла.
Орися прибрала із столу, а мати не зводила з неї очей.
Дочка ще зберігала гінку дівочу постать, але плечі в неї закрутішали, груди набухли і розпирали ситцеву кофтинку, стегна округлилися і круто падали при ході. Від неї вже пахло молоком. Стара підмітила це, але промовчала.
— Скажу тобі, чого прийшла.
Орися швидко пробігла пальцями по кнопках кофтинки і, спіймавши гострий вивчаючий погляд матері, закрила фартухом живіт.
— Нема тобі чого жити в чужих людей.
Орися опустила голову. Пальці, що лежали на грудях, були схожі на брошку.
— Не знаю, що вам і сказати. Він як ішов на війну, то приказував тут жити. І я, матінко, його слова ламати не буду. Вони ж мені не чужі, а рідня, не обижають. А раз він так сказав, то так і буде. А вернеться живий-здоровий, тоді побачимо, як далі.
— Ти мені казна-чого не плети і — прикрикнула стара. — А що я кажу, то вже так і буде. У тебе он скоро дитя. Хто тебе догляне? Кому ти потрібна? — і вона знову гостро і ревниво глянула на Орисю, а дочка прикрила фартушком живіт і опустила голову.
— Що я вам скажу, матінко. Тоді, як ви мені з татом труїли життя, тоді у вас не було до мене жалості. Ми жили зовсім у чужих людей — ви й подушки не дали під голови. А тепер у мене є в що одягтися і взутися та й шматок хліба на столі. Ви прийшлії мене жаліти, а мені тієї жалості не треба. Тепер я, матінко, одного жду, а другого виглядаю. І тільки цим і живу. І хай мені господь поможе.
Одарка встала з лави. В чорній шалі біліло лице.
— Ну, коли так, то пішла я, дочко. Під шаллю здригалися плечі.
— Ви, матінко, не плачте, я на вас зла не ношу, але з цього дворища піти не можу. Біля мене тут ночами Тимко ходить. А я присмоктана до нього на все життя.
— Ну що ж! Приходь, хоч на пелюшки дам. Орися прикусила губу, кров рознесла по жилах чорну образу.
— Не треба, матінко, в самої знайдуться.
Так і розійшлися вони, незлостиві, але й не примирені.
Повернулися свекри з млина.
Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятери, бухнув у ночви мерзлу рибу, вийшов у світлицю. Уляна так змерзла, що не могла розв'язати шалі, і Орися допомагала розмотувати.
— Чого це ти, дочко, така сумна? Чи не болить що? — Придивлялася до неї Уляна.
— Нічого в мене не болить... А то так... Матінка приходили.
— Що вона? Все своєї править?
— Додому кличе.
— Тоді, як скиталися по чужих дворах, не кликала.
— І я ж так їй говорила.
— Ну що ж — на балачки нема часу. Чисть, дочко, рибу на сніданок.
Орися хутенько присіла до ночов із водою і заходилася тельбушити рибу. Одну щуку ніяк не могла спіймати. Тільки підводила руку, як рибина з вибовтом прослизала, пружно вигинаючи рябе тіло. Орися засміялася сама собі і так зайнялася ловами, що не бачила, як мати, журно посміхаючись, дивиться на неї.
«Дитина. Ото б у ляльки гратися. Ех, не в добру годину звела вас доля, діти», — подумала про себе Уляна, розпалюючи в печі вогонь.
У світлиці дробилися два голоси. Один тоненький, хриплявий, другий рокітливий, протодияконський. Крізь щілину тхнуло цапиним духом

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери