
Електронна бібліотека/Проза
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
«Батько й мати до млина поїхали, а я вже, виходить, не мати. От і вирости дочку в чужий двір. Віддав — уже не твоя».
На ходу поправляючи зачіску (тепер у Орисі не висіли на спині дві білі коси, в які було вплетено сонце, а були вони закручені ззаду в тугий калач і про-шпильковані). Орися метнулася в хатину і заторохтіла горшками.
Внесла глечик сметани, череп'яну миску товченої картоплі, поставила на стіл, засланий рубчатою скатертиною. Тоді пішла в комору і принесла під фартушком пляшечку вишнівочки, вистелила матері на коліна вишиваний рушник.
— Ну, дай же боже, щоб наші живими повернулися, а ми теж до того щасливого часу дожили, — приказала мати і вихилила одним духом келешок. — А ти чого ж не п'єш?
Орися торкнулася губами, скривилася:
— Як його ті мужчини й п'ють? — почервоніла. Щоки калиною взялися, і засміялася Орися розкотисте, гінко, по-дівочому. — Ой, їй-право, сп'яніла, матінко! Геть-чисто вступило в ноги, — перейшла вона на тихий сміх, і ласкаве, розчулено-ніжне заструмувало з її очей.
— Ти ж тільки губи вмочила, — запишалася мати, внутрішньо радіючи, що все йде на лад і що дочка таки хазяйка й приймає її з всіма почестями. «А коли так, то, може, ще й вийде з того розговору, що вона задумала, якийсь толк».
— А от же так і ходить хвилями. А мій Тимусь не пив.
Вона ще дужче поніжніла очима і, п'яненько схилившись, тихо засміялася, видимо, щось пригадавши їхнє, таємне.
— Один тільки раз, як простудився, то випив цілу склянку і зробився такий смішний. Я йому кажу: «Ти-моньку, навіщо ж ти мене так у коси цілуєш?» А він каже: «Бо ж ти моя жіночка, моя суджена».
Очі в Орисі занудьгували, заятрилися.
— От уже й заплакати хочеться, — усміхнулася п'яненько. — Їжте, мамусю, бо ви зовсім не їсте. Чи, може, не смачне подала?
— Спасибі, дочко. І смачне, і з. рук рідної дитини, та не за тим я прийшла.
Орися прибрала із столу, а мати не зводила з неї очей.
Дочка ще зберігала гінку дівочу постать, але плечі в неї закрутішали, груди набухли і розпирали ситцеву кофтинку, стегна округлилися і круто падали при ході. Від неї вже пахло молоком. Стара підмітила це, але промовчала.
— Скажу тобі, чого прийшла.
Орися швидко пробігла пальцями по кнопках кофтинки і, спіймавши гострий вивчаючий погляд матері, закрила фартухом живіт.
— Нема тобі чого жити в чужих людей.
Орися опустила голову. Пальці, що лежали на грудях, були схожі на брошку.
— Не знаю, що вам і сказати. Він як ішов на війну, то приказував тут жити. І я, матінко, його слова ламати не буду. Вони ж мені не чужі, а рідня, не обижають. А раз він так сказав, то так і буде. А вернеться живий-здоровий, тоді побачимо, як далі.
— Ти мені казна-чого не плети і — прикрикнула стара. — А що я кажу, то вже так і буде. У тебе он скоро дитя. Хто тебе догляне? Кому ти потрібна? — і вона знову гостро і ревниво глянула на Орисю, а дочка прикрила фартушком живіт і опустила голову.
— Що я вам скажу, матінко. Тоді, як ви мені з татом труїли життя, тоді у вас не було до мене жалості. Ми жили зовсім у чужих людей — ви й подушки не дали під голови. А тепер у мене є в що одягтися і взутися та й шматок хліба на столі. Ви прийшлії мене жаліти, а мені тієї жалості не треба. Тепер я, матінко, одного жду, а другого виглядаю. І тільки цим і живу. І хай мені господь поможе.
Одарка встала з лави. В чорній шалі біліло лице.
— Ну, коли так, то пішла я, дочко. Під шаллю здригалися плечі.
— Ви, матінко, не плачте, я на вас зла не ношу, але з цього дворища піти не можу. Біля мене тут ночами Тимко ходить. А я присмоктана до нього на все життя.
— Ну що ж! Приходь, хоч на пелюшки дам. Орися прикусила губу, кров рознесла по жилах чорну образу.
— Не треба, матінко, в самої знайдуться.
Так і розійшлися вони, незлостиві, але й не примирені.
Повернулися свекри з млина.
Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятери, бухнув у ночви мерзлу рибу, вийшов у світлицю. Уляна так змерзла, що не могла розв'язати шалі, і Орися допомагала розмотувати.
— Чого це ти, дочко, така сумна? Чи не болить що? — Придивлялася до неї Уляна.
— Нічого в мене не болить... А то так... Матінка приходили.
— Що вона? Все своєї править?
— Додому кличе.
— Тоді, як скиталися по чужих дворах, не кликала.
— І я ж так їй говорила.
— Ну що ж — на балачки нема часу. Чисть, дочко, рибу на сніданок.
Орися хутенько присіла до ночов із водою і заходилася тельбушити рибу. Одну щуку ніяк не могла спіймати. Тільки підводила руку, як рибина з вибовтом прослизала, пружно вигинаючи рябе тіло. Орися засміялася сама собі і так зайнялася ловами, що не бачила, як мати, журно посміхаючись, дивиться на неї.
«Дитина. Ото б у ляльки гратися. Ех, не в добру годину звела вас доля, діти», — подумала про себе Уляна, розпалюючи в печі вогонь.
У світлиці дробилися два голоси. Один тоненький, хриплявий, другий рокітливий, протодияконський. Крізь щілину тхнуло цапиним духом
Останні події
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
- 11.03.2025|11:19Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
- 11.03.2025|11:02“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
- 10.03.2025|16:33Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
- 07.03.2025|16:12Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
- 05.03.2025|09:51Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
- 02.03.2025|11:31Я стану перед Богом в безмежній самоті…
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»