Завантажити

...
Тоді журналіст не втримався, і, вказуючи на маленьких розмірів труну, ледь не схопив Харонича за грудки:
- А це - що? Добре, бізнесмени, "вертикальники", диктори ... Я розумію: може, і не самі і не завжди найкращі люди. Але чому ж ти, гад, дітей з нами тягнеш? Вони - в чому винні?
Харонич відреагував на диво спокійно.
- Якщо випадає дітей забирати, повір, у нас теж не кращає настрій. Однак сьогодні в моєму списку дітей немає.
- Так що ж це? - Не зрозумів журналсіт.
- Сам подивись, - відповів Харонич і голосно грюкнув амбарною книгою.
Журналіст Підберезський наблизився до труни маленького розміру і, збліднувши, відкинув кришку. Те, що він там побачив, не могло не вразити: викладені акуратними рядками, в труні лежали книжки Купали, Коласа, Богдановича, Бикова, Мележа, Некляєва, Сиса, Глобуса ...
- Ти, це... що таке? - не зрозумів журналіст. - Чому це тут?
- Та тому, - пояснив Харонич, - що сьогодні померла білоруська мова. І я повинен спровадити її в кращий світ. Туди, де здавна латинь живе.

- Як - померла? - не зрозумів журналіст.
- Так ось так, елементарно, дякую державній політиці і мовчазній згоді самих білорусів, - пояснив Харонич. - Мені, чесно кажучи, дуже шкода. Я сам втрачу добавку до зарплатні. Адже нам доплачували ще й за знання іноземних мов. А якщо нема мови - немає й доплати.

...

- Харонич, - сказав журналіст. - Я тебе прошу. Честь для мене - головне. Я ніколи в житті не брехав. Стій! Точніше: намагався не брехати. Я завжди намагався тримати слово. І дуже не хочу піти в Інший світ іншим. Людиною, які не дотримала слова. Я дуже тебе прошу: дай мені півдоби.
- Ти, Підберезський, як і всі інші, - просиш.
- Так, прошу! Грошей ось тобі - не обіцяю. Їх у мене ніколи й не було. Тому що не крав. І не зраджував. І все, що мені залишається, - це дотримати слова, повернути борги. А ось вже після - що хочеш! Забирай мене в будь-який момент. Але, повір, я не можу піти, не дотримавши слова.
Харонич задумався. Він погортав книгу, щось пробурмотів під ніс, позначив насадкою ручки, потім спустив окуляри на кінчик носа й уважно подивився на журналіста.
— Так... Как говорят, есть варианты. Завтра я должен забирать из Дома печати твоего коллегу. Русского. Очень мне он, признаться, не нравился. Приехал из России, работал на киностудии, снимал фильмы о белорусской культуре, а когда оказался вне дел, пошел в газету и начал гадить на белорусов. Заберу-ка я его сегодня, вне плана. А ты... Считай, ты получил отсрочку. Только вот распишись здесь. Мол, ознакомлен, предупрежден. Со всем согласен. И до встречи завтра. Учти: в виде исключения. Только на сей раз — без душещипательных бесед. Я позову тебя без предупреждения.

Переклад Радія Радутного.
Повну версію читайте в найближчому номері УФО

читати