
Електронна бібліотека/Поезія
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
Пам´яті Олексія Антоновича Вовнянка
Як несли його тихо в нове житло
По бруку, по бруку, по бруку,—
Був місяць май. Сонце пекло.
...Мерзли руки.
Сизий пил опадав на хрести перехресть.
Зітхали старі: відмучивсь.
Шепотіли тополі. Фальшивив оркестр:
Грали учні.
А коли проминали школу і сад,
Молода... молоденька антонівка
Підійшла до труни, сахнулась назад:
— Олексію Антоновичу?!
Та чи він не почув, чи удав, що спить,
Бо несли його високо-високо,
Тільки пальці, здавалось, ворухнулись на мить,
Наче листя, на жовтні висохле.
Обіч шляху тулилися скромно авто.
Шоферюги, на слово колючі,
Сигарети ховали в рукав. Бо то
Були його учні.
Затихали у хатах дрімучі сварки,
Видихалися чвари ядучі.
І стояли сумирно дебелі дядьки —
Його перші учні.
А один, що сивухою очі залив
І таке — не при дітях — варнякав,
Як побачив його, ураз прохмелів
І по-людськи заплакав.
А один генерал, увесь в орденах,
Що звитягою смерть перевершив,
Прочитав телеграму. Збілів, як стіна,
Вперше...
Я додому прийшов. Похиливсь, як верба.
Триста лих мені дивляться в вічі.
То за віщо ж до всього ще й ця журба?
Ах, за віщо, за віщо, за віщо?!
Як могли ви, учителю, вмерти, коли
Мені й так до нестями прикро?
Я ж вам вірив, як Богу.
Мені ви були
За Отця, і Духа, і... приклад.
Та коли б хоч вітрища ламали кущі
Чи осіння осмута висла,
Та коли б хоч лили трафаретні дощі,—
А то ж май зацвіта, як пісня!
Він сказав:
— Не вдавайся до самобиття.
Не спіши головою з кручі.
Я тому саме в травні лишаю життя,
Щоб його цінували учні.
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025