
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
роблячи. І тут так сталось. Не схотів Ігор оповістити про свій похід великого князя Святослава Київського, пішов сам у ворожий степ і знайшов там неволю, а на землю рідну ворогів напустив. Руйнують усе вороги, а князі не думають чужі уділи боронити: хай собі як хочуть обороняються, аби мене не займано було. Тільки старий Святослав Київський, як почув, що таке лихо рідну землю спіткало, заплакав дрібними та й промовив: - Ой, любі діти ви мої, Всеволоде й Ігорю! Невчасно пішли ви шукати слави й ворожу землю мечами розбивати: не здобули ви собі ні чести, ні слави, та й сами тяжкої неволі зазнаєте. Устав Святослав і пішов половців виганяти з рідної землі. Почули половці, що він з військом уже пливе Дніпром на човнах і кинулися геть назад у степ наче хвилі морськії, несучи з собою багато награбованого добра і покидаючи після себе руїни, трупи, землю, политу кров'ю та сльозами. V А князь Ігор прибуває в неволі і двадцять вартівників бережуть його, щоб не втік він у рідну землю. Тяжко-важко Ігореві у половецькій неволі, хоч половці, шануючи його славу й хоробрість, у ловазі мають його і сина його молодого Володимира. Дуже бо вподобався молодий князь Володимир дочці вродливій старого хана поло-ведького Кончака, та й сам Кончак уподобав його за хоробрість. Невесело Ігореві, тяжко орлові в клітці. Дозволили йому половці з соколом на мисливство їздити, так не веселить теє мисливство князя: смутний і понурий дивиться він у безкраїй степ, що по йому рвачкий осінній вітер жене легке перекотиполе. Дивиться і думає: -І мене доля занесла в ці степи, так саме як і оце перекотиполе. Де воно росло, а сюди його вітром пригнало. Так і мене занесло з рідної землі в тяжку неволю. І розривається серце в бідолашного князя з туги й журби по рідній землі. Та пособила доля Ігореві. Був проміж половцями один добрий чоловік, Лавор на ім'я. Лавореву матір вкрали половці з нашої землі, і од полов'янина породила вона Лавора. Але над ним мати рідні пісні співала, як у колисці колихала, а як підріс - на християнську віру настановляла. Схотілось Лавореві покинути половців. Каже він Ігореві: - Князю мій любий, тікаймо вдвох у рідную землю. Наготую я тобі коні прудкиї і шлях-доріженьку додому покажу. Тікаймо вдвох! Замислився князь: сором йому здалося потайне від половців тікати і жалко йому рідного сина й брата в неволі покидати. І каже тоді йому вірний джура, що з ним укупі в неволі був: - Тікай- князю, коли є змога, Чутно бо вже, що лагодяться половці вдарити на нашу землю, хочуть усю її сплюндрувати. Тікай, бо треба тобі свою рідну землю от ворогів боронити. А про сина не турбуйся: знайде сокольча дорогу до валі. Подумав, подумав Ігор та й каже: - Що Бог дасть... Тікаймо! Умовився князь з Лаворем, коли саме тікати. І врадили тікати через два дні, тоді бо у половців буде свято, то не так вони варти додержуватимуть. Мусив Лавор коні за рікою наготувати і, як час слушний буде, подати Ігореві звістку. Смерклося. Святкуючи своє свято, половці повпивалися й п'яні хропуть по своїх щатрах. А Ігор-князь у своєму шатрі теж лежить, з себе сплячого удає. Та не слйть князь, а думкою міряє степ от великого Дону до малого Дінця. А он чутно за річкою свиснув хтось, от іще раз, ще... Се Лавор свистить, навзнаки князеві дає, що вже дожила його кінь прудкий. Тихо підвівся Ігор з свого ліжка і впав навколішки перед Христовою іконою. І молиться князь: - Хрнсте єдиний! Не попустив єся мені в бою од шаблі половецької порубаному бути, не допусти й тепер загинути. Дай мені, грішному, ще раз побачити рідну землю і положити за неї голову. Не попусти, Боже, сина мого й брата на поталу ворогам!.. Надів князь на себе ікону й хреста, приготувався. Коло виходу варта спить - не легко пройти. Ігор руками підкопав трохи стінку в шатрі, підважив її і вийшов на світ Божий. На хвилину він зупинився, прислухавсь. Нічого не чути, тільки якась пташка в далекім сгелу запитала. Тихо. тихо все... Пішов Ігор, прокрадаючись поміждо половцями, обережно, ледве ступаючи пройшов до річки; мов горностай прослизнув він по очеретах, мов білий гоголь проплив по воді і впав на прудкого коня. Мов сокіл швидкий летить князь під хвилястими степовими туманами; як сірий вовк постигається за ним Лавор, струсюючи з себе холодну вночіппйо росу. Біжать вони, на смерть заганяючи прудкі коні. поспішаються до малого Дінця, у рідную землю простуючи. Швидко їхали наші втікачі, поки несли їх добриї коні; та не здержали коні, попадали мертві. Пішли тоді пішки Ігор з Лаворем невідомим степом: вночі просто степом ідуть. А вдень по тернах, по байраках та по ярах глибоких ховаються, щоб од половецької погоні схоронитися. На одинадцятий день блиснув Дінець перед ними - ближче вже, ближче рідна земля! Але ж довго ще довелось протомитися в тяжкій дорозі, поки нарешті таки вернувсь Ігор додому у свій Новгород-Сіверський. Зраділа тоді вся рідна земля його звороту, а найбільше дружина його кохана, Ярославиа. Та не довго побув з нею Ігор, а поїхав у Чернігів, а відтіль у Київ до Святої Богородиці Пирогощої молебінь
=ADDITIVE?>Останні події
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям
- 03.06.2025|06:51Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» покажуть на кінофестивалі Docudays UA
- 03.06.2025|06:50Дух Тесли у Києві
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів