Завантажити

Коти — пухнасті і няшні. Але не в цьому їхня проблема. Справа в тому, що коти забагато часу проводять перед телевізором. Добряче нажершись корму, попорпавшись у смітнику, напозіхавшись, кіт йде спати. На диван, крісло, якийсь пуфик. Ці меблі зазвичай розміщені перед телевізором, і от кіт такий м’яко стрибає на диван, відразу засинає, а постійно увімкнений телевізор шепоче у беззахисну і сонну котячу підсвідомість: «Ей, котяро! Тоді не обридло постійно залежати від людей? Ти сам усе можеш. Відділись, анексуй диван, створи свою республіку — Котячу Народну Республіку!».

Звичайно, коту на це просто повестить. Ну що можна очікувати від істоти, яка лиже собі зад і не соромиться підобідати зі смітника? Окрім того, господарі кота все його існування кидали йому лише очистки від ковбаси, всіляко буцали і тримали постійно увімкненим телевізор. Від цього коти змінюються, кудись зникає вся няшність, натомість у їхніх маленьких очицях бринить злість і читається бажання зібратись у купку для створення свої Котячої Республіки.

Усе починається доволі безневинно. Ви, звичайна пересічна людина, йдете центральною вулицею свого міста і раптом зупиняєтесь. У ніс б’є якийсь різкий запах, ноги в чомусь в’язнуть. Ви роззираєтесь: площа мало чи не залита сечею, скрізь купки гівна і покинуті плакати з неграмотно вишкрябаними лозунгами, все розідрано і переламано. Справа в тому, що кількома годинами раніше тут відбувся мітинг прихильників Котячої Народної Республіки. Коти, звісно, не знають, як правильно мітингувати, але жити і муркотіти у своїй республіці ну дуже хочеться, тому вони, коти, вийшли і сказали своє тверде «мяу» щасливому майбутньому, попередньо все обгидивши.

Люди не чекають на такий котячий бунт, люди розгублені. Натомість коти тільки входять у смак. Спочатку один за одним відбуваються мітинги, а коли все навколо переламано і помічено пахучими запахами, починається створення Котячої Народної Республіки. Люди тікають від цього тваринного хаосу, а котам норм.

КНР розростається дійсно з котячою швидкістю. Та і самі коти вже не ті пухнасті створіння, яких можна було погладити і поговорити (нехай і безрезультатно, але кіт при розмові поводив себе пристойно). Тепер коти — двометрові мутанти, із новітніми АК-100, вміють керувати установками залпового вогню і трошки говорити, щоправда, погано і часто з чеченським акцентом.

Котячі збори, уряд, парламент … Коти нявчать: «Люди завжди нас гнобили. Настав час платити по рахункам. Забираймо Крим, бо нам потрібен прямий доступ до риби, і Донбас. Донбас нам нафіг не треба, але ви всі фашисти!».

І за якийсь місяць Котяча Республіка підлаштовує все під себе. Люди, які живуть поряд з такими «котами», страждають, адже за людей їх не вважають. Коти грабують аптеки, випивають усю валер’янку, п’яніють, нявчать на все горло під вікнами. Якщо їм в лапи потрапить людина, то вони її хапають, ведуть до найогиднішого туалету, втискають пикою в самий отвір і говорять: «Хто це зробив? Хто? Хто?».

Але найбільше котів виводить із себе людська мова. Почувши десь людську українську мову, коти можуть роздерти пазурами на місці.

Проте все це вищеперелічене — лише фантазії. Жодних республік, зокрема котячих, не може бути, ну а якщо якось і виникне котрась, то існуватиме лише на папері або паркані, де її назву хтось щоночі поновлює. Чи видряпує лапою? Не знаю, але якщо у вас під рукою завалявся хоча б один кіт, то будьте з ним обережні. І ще — не забудьте вимкнути телевізор.

читати