Н.Я. з любов´ю

 

***

 

Жінко прекрасна, хліб мій насущний,

Дякую тобі сьогодні, що ти є,

Що ти напускаєш воду у ванну,

Жінко прекрасна, що змиваєш лак на нігтях,

І вводиш мене у спокусу постійно,

Жінко прекрасна, хліб мій насущний,

Дукую тобі й завтра, і післязавтра, і повсякчас за те,

Що ти є, і вводь мене у спокусу, жінко прекрасна,

І дивися на мене лукавим поглядом,

І голосно видихай, сідаючи в гарячу воду,

І проси намилити спину, хліб мій насущний,

Жінко прекрасна, і святися, тобто світися

Вночі то ногою, то щокою, губою трися,

Хліб мій насущний, тричі і тричі скрикни,

Жінко прекрасна, що живеш у моєму серці,

Що спиш у моєму ліжку, що будиш мене зранку,

Хліб мій насущний, хай буде воля твоя,

Хай грає твоя улюблена музика і горять

Ароматичні свічки, жінко прекрасна,

Я є тіло твоє, я є кров твоя, хліб мій насущний,

Жінко прекрасна з таким сумним іменем,

З таким тихим поглядом і такою маленькою долонею,

Хліб мій насущний, і вдома, і на роботі, і коли ти близько,

І коли ти далеко, жінко прекрасна,

Думаю про тебе, ти дай мені трохи щастя сьогодні,

Дай мені завтра, хліб мій насущний,

Жінко прекрасна, в ім’я твоє,

В ім’я твоє, в ім’я твоє –

Тричі в ім’я твоє.

 

***

 

І я теж міг би бути чорним наркодилером

Десь у Клівленді, штат Огайо. Слухати свою музику

В салоні машини, шукати нових адептів, втюрювати їм

Порошок, а на день Подяки запрошувати своїх найближчих

Друзів – проституток – додому, дарувати їм фігурки янголів

І ароматичні свічки; довгими-довгими вечорами дивитися

на подвір’я, дорогу, знічев’я читати написи на банці пива в своїх

Руках, засинати під якісь дебільні ток-шоу.

Або я міг би працювати десь на автозаправці в горах

Боснії і Герцеговини, приязно вітатися клієнтам, знати всіх у околиці

Банської Луки, дослухатися до обідніх новин з маленького

радіоприймача, почути зранку пісню і цілий день наспівувати:

«Сараєво, серце моє», вчити своїх дітей правильно кидати ножа,

Ловити рибу і збирати суниці, одного вечора перевірити чи

Знають вони напам’ять слова національного гімну, а потім,

Втішений, роздати їм шоколадні цукерки.

Припускаю, що в будь-якому з можливих життів ти

б мала з’явитися. Прийти за дозою чи приїхати заправити

Свою машину. Бути проституткою чи просто сестрою. Бути донькою.

Провадити дебільне ток-шоу після півночі. Співати в церковному хорі.

Бути зіркою з найвідомішим хітом «Сараєво, серце моє», який

Я чув би по радіо, а потім цілий день мугикав під ніс.

Думаю, ти обов’язково мала б з’явитися в кожному із

Моїх можливих життів, навіть не думаю, впевнений.

Але чому не з’являєшся зараз, чому запізнюєшся вже

На двадцять хвилин, вечеря ж холоне?!

 

***

Сьогодні я зрозумів, що ти ніколи не будеш моєю –

Дивно, що в нашій з тобою мові немає слова - лицарка.

 

Я все зрозумів, все переді мною відкрилося, ніколи не будеш –

Ніч така місячна, можна б і заспівати.

 

Зрозумів, зрозумів, а де ж я був раніше? –

Вулиця довга, як твої стогони.

 

Ти моєю ніколи не будеш, звучить, як радянська пісня -

Я вмикаю музику в навушниках, піднімаю комір.

 

Сьогодні й ніколи ти не будеш моєю –

Темрява у підворітнях чорнюща, як твої трусики.

 

Не будеш моєю ніколи –

Сонні таксисти підсвічують мою тугу своїми фарами.

 

Не будеш, між нами прірва, так ти, здається, кажеш, -

Цигарки не хочуть прикурюватися, розмокають від снігу, що летить просто в обличчя.

 

Не будеш, не буде, не –

Нічні патрулі вивертають мої кишені на мокру бруківку.

 

Не будеш і навіть не хочеш –

Квартирні злодії сторожко брязкають відмичками на сходах мого під’їзду.

 

Не будеш моєю ніколи –

В коридорі перегоріла лампочка.

 

Сьогодні я зрозумів, що я, що ти, -

Гори навпроти вікна розсипані, як цукор чи твоє волосся.

 

Не хочеш зі мною, не хочеш, не будеш –

В холодильнику порожньо, як у твоєму серці.

 

Не будеш моєю ніколи, ніколи,

Знову забув купити зубну пасту; хоча б вмиюся.

 

Не прокидатимешся серед ночі біля мене у ліжку –

Варто ввімкнути опалення і затягнути штори.

 

Сьогодні я зрозумів, ніколи, ніколи, -

Хто це залишив попільничку під ліжком?

 

Я ніколи не зрозумію, навіть сьогодні –

Давно варто змінити постільну білизну.

 

Моєю немоєю будеш ніколи –

Забув перевірити електронну пошту, та й чорт із нею.

 

Я сьогодні все зрозумів, сьогодні чи вчора –

Який завтра день, на котру будильник?

 

Дивно, що в нашій з тобою мові немає слова – лицарка.

 

Сьогодні я зрозумів, що ти ніколи не будеш моєю, -

Зовсім ніколи, ніколи зараз, ніколи потім,

Ніколи не будеш мною, добраніч, ніколи.

 

 

***

 

Обережно, двері зачиняються. Наступна станція –

Контрактова площа. Вийти можна, але це не вихід.

Вихід тоді, коли видихаєш з полегкістю, як після сексу.

Коли можна впасти горілиць, а в голові в тебе крутиться,

Як якась призабута мелодія, якась мелодія.

Це як в дитинстві з уроками математики:

Пропустиш їх кілька, а потім вже нічого не розумієш,

Дивишся, диву даєшся, і нічого не розумієш –

Всюди якісь формули, ієрогліфи, цифри, і це радше живопис,

Ніж логіка. Так і з життям: дивишся на нього зачудувано,

Як дитина, почуваєшся, як на новорічному святі: всі

Читають вірші, розігрують ролі, кривляються, фотографуються,

І за все це потім отримують подарунки. Думаєш:

Невже це і є життям, моїм життям, ця хуйня

З дешевими акторами і такими ж цукерками? В мене

Завжди були проблеми з математикою. І з математичкою.

І з новорічними святами, і з віршами. Із життям, зрештою, теж,

Що вже тут приховувати. Обережно, двері зачиняються.

Наступна станція – наша розлука. Вийти можна, але хіба це вихід?

Виходять на сцену і на розстріл. Виходять, коли можна вийти

Із себе. Коли можна вийти в когось, кого любиш, як на прогулянку.

Прогулятися чужими думками, збаламутити їх, стиснути серце,

Засмоктати під ложечкою, потягнути вниз за кадик, аби

Той хтось сковтнув слину, немовби від хвилювання чи збудження,

Побути чиїмось внутрішнім голосом, розбудити вночі зсередини,

Полоскотати нерви, показатися раптом перед очима, коли той хтось

Заплющить очі, під час сну сидіти між очима і між повіками,

Вчиняти якісь дива і геройства, снитися, словом.

Ти все це вмієш, у тебе бездоганно вдається. А я

Ніколи не давав собі ради з тією математикою, і математичкою,

І новорічними виставами у садочку, і цукерками, і живописом.

Обережно, двері зачиняються. Наступна станція – Ти.

Невже вийти?!

 

***

 

Містечко, яке вночі вимирає і тоне в снігах,

Мова, якою не скажеш ні «ох!», ні «нах!»,

Кімната, в якій сидиш і в якій помреш, -

Ти ждеш.

 

Містечко, яке вночі вимирає, його вогні,

Які горять на снігу і гаснуть в моїм вікні,

відсвічують, як монети, кинуті на глибину, -

Я жду.

 

Ти тут напередодні Різдва. У містечку зима

Така довга, сніжна, липка, затяжна,

І море накочує хвилі, гримить, як твоє ім’я,

Любове моя.

 

Місто, яке вночі вимирає. Воно, як сніг,

Тихо тобі лягає, як пес чи коханий, до ніг.

Їх скільки у тебе було і скільки є –

Я кохаю тебе.

 

Містечко, яке вимирає, його сліди,

На карті ледь знайдеш, пальцем води

назад, уперед, але біля моря, біля води

Ти його знайди.

 

На центральній площі, як гріх, як прах,

Я чекаю на тебе: як ох!, як нах!,

Я вселенську вічність кричу і мовчу –

Я тебе жду.

 

Я дивлюся в вікно, але там лише сніг,

Який летить безтурботно, як сміх,

І падає на мости, дахи, бруківку, кашкети –

О де ти?

 

Я далеко, як сни, недосяжний, як в снах,

Твої поцілунки, губи, яким би заздрив Аллах,

Нас зовсім не троє, крім нас на землі –

Тріє царі.

 

Містечко, яке вимирає вночі і вдень не живе,

Воно нагадує то нас, то мене, то тебе,

Зглянься, пиши і коли не спатимеш най –

Вийди у скайп.

 

Містечко на березі моря: вокзал і порт

Чекають на тебе, і я, як слот,

Як розетка, як вимикач, як USB –

Я клянуся тобі.

 

Містечко, яке вночі вимирає, а я – із ним,

Зникаю у ліжку, як піт твій, як стогін, як дим,

І не знаю із ким ти зараз, і з ким була –

Ти моя.

 

Містечко, яке без тебе вмирає і тоне в снігу,

Я в ньому, як в клітці, як в пеклі, я так живу,

І коли шукатимеш жаданого, як кокаїн,

Я – він.

 

Містечко на Півночі: море, дощі, сніги,

Твоя відсутність, запах твій, очі, твої листи,

Знай: для кого ти жила, шукала і не могла знайти:

Я – це ти.

 

***

 

До весни вже так близько, що, здається, от-от

піднімеш голову, стишиш крок і відкриєш рот:

Птахи літають так низько, немов небеса

Тихо котяться вниз, як цей світ і твоя сльоза.

 

Данте мав рацію: пекло всередині нас, і шлюз,

Десь справа від серця, одразу над шлунком, плюс

Ключів від нього ні в кого нема, і нерівний пульс,

Як азбука Морзе, підказує коли ухилятись від куль.

 

Я вертаюсь додому не сам, а з ромом і сумом,

І б’ється, як струмом, спогад про тебе, і суне

На мене мене зсередини, і живу я в тривкій напрузі,

І зими залишилось вже мало, як вірних друзів.

 

Я пишу ці рядки і почуваюсь, як останній бовдур.

Але час надійде і ти до мене залізеш під ковдру,

І всю цю гарячу вічність – поки не спиться –

Я тобі шепотітиму в вухо ніжні дурниці.

 

***

 

Якщо я помру - стану твоїм янголом-охоронцем.

Просто люби мене, і я захищу тебе від усіх

бродячих псів цього міста, від усіх комарів і спеки.

Клич мене на ім´я, і я починатиму тебе цілувати

за кілька хвилин до твого пробудження.

Згадуй про мене частіше, і я пильнуватиму,

щоб на твоїй кухні нічого не пригорало.

А поки я живий, дозволь мені дозволяти собі все,

що я хочу з тобою зробити.

Дивися на мене тепло, і я поламаю ноги

всім паркувальникам, які псують тобі настрій.

Можеш мене навіть прибити, та я все одно

ляскатиму тебе по сідницях у людних місцях.

Цілуй мене із заплющеними очима, - і я буду судомно освідчуватися,

коли все в тобі пружниться і стискається.

Дзвони мені за будь-якої нагоди, хоч зараз, коли це читаєш,

і я не тямитиму себе від щастя.

Дозволь повільно знімати з тебе трусики, -

і я очищатиму воду, яку ти п´єш.

Дозволь зривати з тебе трусики, -

і я тільки це й робитиму.

Просто люби мене, і я й далі ніяковітиму,

коли ти до мене всміхаєшся.

Просто люби мене, і я буду твоїм янголом,

твоїм охоронцем.

 

***

 

У тобі грає циганська музика, якесь безкінечне радіо,

У твоєму голосі – неіснуючі материки, на яких живуть кочові племена.

Вісім демонів рвуться тобі з очей, аби повизбирувати

Пахучі зернята кави, аби станцювати навколо вогнища.

Між твого волосся надимаються паруси, дерев’яні щогли,

Скриплять старі велосипедні колеса, із твоїх губ

Можна збирати пісок і водорості, луску риби і древні монети.

У твоїх руках – старовинні мапи і кольорові метелики,

Фрукти й індійські прянощі, браслети зі слонової кістки.

Серце твоє – сурма на замковій вежі, опівнічні лови, погоні,

Сотні свічок, канделябри і мідні бильця королівського ложа.

Шкіра твоя – дзеркала, оксамит і олія зелених оливок,

Персики й сливи, налиті сонцем, вино із потрісканих амфор.

Дотик твій вартий битви, пісні або молитви, лиш на гірських

Вершинах квіти подібні знайдеш, сни маєш сплетені з хвої,

Вітру і ніжних обіймів.

 

***

 

У тебе бездоганний смак –

Адже ти вибрала мене.

У тебе бездоганний смак –

Це поза сумнівом.

У тебе карі очі –

Це поза сумнівом.

У тебе карі очі –

Адже ти вибрала мене.

У тебе дзвонить телефон –

Адже ти вибрала мене.

Коли ти вирішила когось покинути –

Ти вибрала мене.

Адже у тебе бездоганний смак.

Це поза сумнівом.

 

***

 

Все, що у мене є – твій віддалений голос,

Від якого в мені, як в воді, розходяться кола;

Вони кольорові, пахучі і теплі (о де я?!),

Як твій живіт, як любов, зрештою, як батарея.

 

Все, що у мене є – твої кольорові світлини,

Папка в лептопі, п’ятнадцять фото, і довгі, як зими,

Вії твої, зіниці, котрі бувають веселими, добрими, злими,

Вони вдивляються в мене і я зливаюся з ними.

 

Все, що у мене є – в телефоні твої есемески,

Короткі, веселі, безглузді, довгі, ранкові,

На шкірі моїй проступають, як палімпсести, як фрески,

Я – згусток для тебе квітковий тепла і любові.

 

Все, що у мене є – тіні, що довжаться, тіні,

У хитросплетінні мене і тебе, нічний і осінній –

Спомин,

Далекий, як ти, і нестримний, мов стогін,

Пахучий, колючий, так ніби ми спали на сіні,

 

Ніби навколо ліс і над нами – так близько – небо,

Ніби в тобі зовсім не я, а безмежне гаряче небо,

Все, що у мене є – це квиток до тебе,

Це квиток до тебе, квиток до тебе.

 

 

***

 

Ми всі залишимось серед цієї зими,

Серед снігу потонемо, безпорадні й поснулі,

Як дзенькіт напнутої тятиви – реви не реви,

А все ж ми розтанемо, як у тьмі трасуючі кулі.

 

Тобто не в темряві, а в сліпучій німій білизні,

Вибравши, як назло, з сотень мільярдів безодень

Цю: снігову, смертоносну, чужу, і вві сні

Попрощавшись з життям, відійдемо, як в матері води.

 

Ми зіткані з інею, ми вишиті із біди,

Як зліпок, як фотографія, як гербарій:

У пам’яті лишаться тільки відбитки, сліди, а ми

Наче і не існували, наче й не були в парі.

 

Заплющуй очі і тихо мені повтори:

Прощай, моє серце, між криги, снігів і морозу

Я буду ранковим серпанком, відтінком імли,

Я буду землею, в яку ти розтанеш невдовзі.

 

 

***

 

Вже зовсім скоро, зовсім невдовзі,

Кажу собі, вже от-от, зовсім-зовсім.

Кажу собі вже так давно, що не цілком

Пам’ятаю що саме має відбутися

(коли – дивіться вище).

Може, я фотографуватиму Тебе посеред цілого

Поля квітів? Ти усміхатимешся, жмуритимешся

Проти сонця, і все Твоє тіло буде пахнути

Травою й небом, коли Ти ляжеш

Посеред цієї розкоші,

І поманиш до себе пальчиком.

Вже зовсім скоро, зовсім невдовзі.

Але невже мої мрії зводяться тільки до сексу?

Ніби й ні, ось про небо згадав, про квіти.

Як романтично, який сентиментальний пафос!

Блін, аж соромно:

Мені хочеться сексу, а я втираю тут про квіти, поля.

Добре, що вчасно зупинився, а то б

І якусь травневу грозу сюди вплів, вітер,

Який куйовдить Твоє волосся, з чимось дурнуватим

Порівняв би Твої очі. Твої. Очі.

Придурок, як же ж можна порівнювати з чимось Твої очі?!

Дякувати Богу, встиг зупинитися. А

Вже зовсім скоро, зовсім невдовзі,

Ні, про це не можна писати.

Хай це буде нашою таємницею.

 

***

 

Там, на іншому боці світла,

Існує реальність музики.

Жінка, яка стоїть за вікном потяга

І усміхається до тебе – це просто жінка,

Волосся якої шукатимеш на подушці,

І не знайдеш.

Бо з любов’ю переважно як із бюстгальтером:

Рідко коли вдається розстебнути з першого разу,

І справа не в фарті чи в навичках, а в руці,

Що дрібно тремтить, коли зупиниш її просто посеред міста,

Зануриш пальці в волосся,

І поцілуєш.

Там, на іншому боці музики,

Існує реальність голосу.

Жінка, яка стоїть за вікном потяга,

Зранку подзвонить тобі і скаже: «Цілую»,

Так, ніби можливо цілувати голосом,

І ти раптом зрозумієш, що насправді – можливо.

Там, де реальностей – купа куп,

Але не існує вашої, окремо взятої, спільної,

Там існує бажання битися.

Ось так просто: меч – із піхов,

І трощити, ламати цей світ,

Аж поки він не впаде і тихо скаже її голосом:

Добраніч.

І воювати доведеться до першої волосинки,

Яка я обов’язково колись знайду.

 

 

***

 

Уявляєш, я так скучив, що перечитав

Усі відкриті листи до уряду і міжнародних організацій,

Які ти підписала.

Свобода слова, політичні репресії чи навіть глобальне потепління –

Я перечитав усе.

Лежу чи сиджу, читаю, намагаюся думати.

Будь-який асоціативний ряд закінчується твоєю піхвою:

Починаю думати про мандарини, а закінчую твоєю піхвою;

Згадую уряд чи розклад руху потягів, а закінчую твоєю піхвою.

Це неможливо, у це годі повірити –

Можеш відважити мені ляпаса або не брати слухавку,

Але я думаю про молекулярну фізику, а потім –

Ну ви здогадалися, вся ця парадигма асоціацій –

Будова всесвіту, безмежність, зірки, польоти на Місяць,

Штати, макдональдс і винахід інтернету, і-мейли, на які не встиг відповісти,

Стара добра Європа, війни і любовні інтриги, пошта на конях,

паперові листи, зализування конвертів, марок – і твоя піхва.

Або геть по-іншому: сніг за вікном, світло фар, стишена музика

У салоні автомобіля, от не забути б зарядити плеєр,

Врешті знайти шнур, навести лад у шафі, викинути все непотрібне

К бісовій матері, пекло, вогонь і вода, як же тут гаряче,

Ієронім Босх, крики – і твоя піхва,

Хоч це й неможливо, хоч у це й годі повірити.

Думаю про все це, а ти, напевно, все підписуєш відкриті листи

До уряду і міжнародних організацій.

Перечитаю все, аби хоч у такий спосіб спробувати бути ближче

Саме зараз, у цей момент, коли ти, засинаючи, скручуєшся калачиком.

 

***

 

Ранковий вірш

 

Вийду в світло Твого ім’я,

з тої темряви, що під ранок.

Прокидайся гаряча, як рана,

Притискайся тісніше, моя,

й вийду в світло Твого ім’я.

 

(вірш недописаний у зв’язку з терміновим виходом у світло Її імені)

 

читати