Завантажити

Ти на полюванні. Забуваєш, що в мене хитрість таргана і прудкість гепарда.

Твої руки одного разу з”явилися із дзеркала – ще й досі ношу сині сліди на шиї. З тих пір порозбивав удома всі люстра.

Іноді ти просто бігла за мною порожніми стінами опівнічного міста; цокіт твоїх шпилястих каблуків нагадував лязг копит княжих облав на вовка. Я закричав лише серед мосту, від несамовитости цього волання моя голова сплющилася і перекинулася на тарілку. І ти кудись зникла, відринута, мабуть, в інший простір повітряним цунамі.

Часом , на сільському кутку гульбищ, коли я лишався з коханою, під час розбуркання одне в одному непогамовної сверблячки, я з жахом помічав, що її очі засвічувалися далеким тьмяним жеврищем, і я знав, що це лише твої очі можуть так криваво попеліти.

“Я зараз прийду, коханий”, -- і зникала в кущах. А дорогою вже тягнувся цеп. Сам. І придивившися, я бачив, що то не цеп, а дівоча коса, і я, немов причинний, ішов за нею, а вона все тягнулася, а я йшов, заворожений, в Чорну долину. Я знав, що ти чекаєш на мене там. Од розпуки кидався тікати та не міг вдіяти понад силу і йшов за чорною косою на свою погибель. Аж раптом завив собака – хтось приставився цієї миті. Коса сіпонулася, обвилася вкруг моєї шиї і хотіла підвісити мене на дереві. Та на косу впав світляк і підпалив її.

Ти полюєш на мене і по сей день. Але я привчився бути обережним, мов пацюк і аморфним, мов медуза. Ти до безтями кохаєш навіть мене такого. В тебе патологічна пристрасть фізично й хімічно змішати мене з собою. Щоб стати кентавром, гермафродитом, амебою з крокодилячою пащекою. Але я аморальний, немов гієна і смердючий, неначе скунс.

Відтак, рудоволоса бестія оголошує велике полювання. Щоб заокеанський маляр-гурман написав полотно з натури: “Юдит несе мою відтяту голову”. І світ аплодував би цій невинній жіночій витівці.

читати