Завантажити

Я – це те, що я відаю про людей; я – те, як життя входить в мене.

Я – цей маленький, тремтливий, що сидить навпочіпки, обхопивши коліна, з очима на пів-лиця.

Я – це тіло, як не дивно, це відчуття в області кута, де сходяться ребра.

Відчуття важкості, присутності, пульсації, мерехтіння, броунівського, чи що, руху.

Я – людина і я – не людина; я – це частина цілого, котре – ми; ми – це частина цілого, котре – життя; життя –
це бог; бог – це

Я проживаю мільйони років в кожній секунді і зараз, дивлячись на газові пальники на кухні моєї колишньої
скороминучої дівчини.

Я – це минущість; я – хіть.

Я стою посеред величезної галявини, де немає нікого.

Де мимо бігають німі їжаки; де повітря сповнене відповіддю, зовсім безслівною.

Я стою посеред величезної галявини, де немає нікого

Я стою посеред величезної галявини

Я стою посеред галявини

Я стою посеред

Я стою

Я

…

Мерехтливе повітря безслівне світло повсюдне світло



***
Лице відчужене хлопчика
волосся його біле заплутане
кучері його майже дівчачі

Старенька, що пританцьовує в вагоні метро
українські народні з шапкою на витягнутій
червоно напомаджені її губи

Індус зі схрещеними ногами шкіра його
коричнева волосся чорне ніби земля
тінь його довга ніби зима

Діти ще не народжені їх волога пітьма
внутрішньоутробні рухи поштовхи
невидима їхня шкіра

Повсюдна ніжність і безнадійність

Куди ти дивишся, на кого
ведеш своє військо:
відступи і роззбройся

Подивися на них,
прийшла пора зупинитися й задихнутись,
узрівши білі коси його,
старечі губи її,
коричневу шкіру його,
заповнюючу присутність його

Прийшла пора навчитися плакати
сміття винести з хижі
щоби ніколи про нього не згадувати

Прийми від мене в дар серветку
витирати сльози

В цьому клапті паперу
все, що я можу тобі віддати

1.


Хто ми в просторі
прозорого холоду й висоти?

Хто ми без лиць і рук,
без радужних оболонок густого кольору?

Хто спілкується в нас
через погляди і торкання?

Через кого розширяється час,
барви світу стають яскравішими?


Якщо це і є справжні ми,
чи ж не абсурдно смерті боятися?

Чи не дивно думати, що ріки течуть
тільки в одному напрямі?

Чи не дивно вірити, що дотик
минущий, миттєвий, безслідний?

Чи не дивно чути, як тихо співають
безслівні флюгельгорни часу?

2.
Чутно, як хтось називає її
й вона приходить на світ

Від туги за домом і вишиною
вона й сама стає холодною і прозорою

Чи бачиш ти, дивлячись крізь неї: твоє ім’я
червоним на її легенях виведене?

Не питай, хто написав це:
просто неси її на руках

Далі далі і далі
неси її далі й далі

Поки не прийде час
поки час іще не прийшов

Переклав з російської Тарас Федірко

Вода асфальтами
після дощу
біжить, ніби від холоду тиха дитина

Стискати кулак
розтискати дивитись в долоні
там метелик може з´явитись від погляду від такого
або все що захочеш: машинка майданчик
водяний пістолет

Тільки там, де тепло
все відбувається негайно і точно
очі розплющюються широко, так,
що в них вистачить місця осені

Коли я навчився її розрізняти
більше не міг відвернутись

сліди води на асфальті торкав і відчував холод
торкав сонцем нагріте каміння і відчував тепло

як дитина, щаслива
яка не біжить нікуди, просто стоїть
задумана і
тремтлива

Торкався торкав

Холодно, - я говорив
Тепло, - захоплювався

Ніби востаннє бачив і відчував осінь
Ніби впевнено знав, що я тимчасово вічний
Народжений у долонях
Існуючий щезненням
Справжній

Переклала з російської Богдана Пінчевська

читати