Електронна бібліотека/Поезія

Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Завантажити

Письмо первое

Она толкает коляску перед собою.
Что открывается ей, когда она смотрит вперед,
Кроме горизонта и мохнатого прибоя?
Кто она сама перед собою?

А он смотрит на нее глазами младенца,
Он завернут в тихую ткань. Ребенок лишен протеста.
Куда идут они – то ли по отдельности, то ли вместе,
Пока на пляжах, будто махровые флаги, разбросаны полотенца.

Лети, не лети – говорит она невидимке,
И тоненьким плачем вторит ей тот, в коляске.
Лети, не лети – остаешься на месте,
Остаешься на месте пляски.

Перебирала то, что казалось лучшим,
А оказалось – тем, что всегда готово.
Что лежит доступным товаром на плане переднем.
А вовсе не тем, что скрыто за словом.

Ах, как идет она, стройная, рыжеволосая, тонкая,
Грациозная, как балерина. Что она видит,
Что она видит за пределами горизонта, если не то,
Что непременно случится с ними.

Письмо второе

Я снимаю замок со своей головы.
Я до пяти считаю.
Я был безалаберным учеником в школе.
Но не только от отличников,
От меня тоже
Останутся стаи,
Стаи птиц, рассеянные среди облаков

А сейчас - их двое:
дорога и дом.

Дорога огромна, а дом мал. Вот и весь алфавит.
Я открываю словарь на букве «в».
Вижу: висят, висеть, висишь, висит.
«Я» подвешено.

Мертвый Леннон поет песни в моей голове.
Смешивается с Моцартом. «Я» спит.

Ах, какая дорога открывается впереди,
Какое свечение морского пейзажа!
Как бы не сбиться с пути,
Как приобретение не спутать с кражей?

Письмо третье

Дети в колясках едут большими составами,
Едут, как поезда, едут,
Оставляя позади пляжи, горы, крымские села, города, пожары

Как тут не вспомнить, кем был?
Как не думать, кем еще будешь?

Письмо четвертое

Слово слову – юла, основа, сова.
А ну-ка, пересчитай на пальцах, сколько песчинок на пляже.
Плавающие женщины. Летающие слова.
Кто это все развяжет,
Распутает, кто позволит вынести урок?
Кто разрешит хоть раз получить «отлично»?

Вот они мы, у нас портфели в руках и дневники в портфелях.
Дома нас ждут родители.
Пусть бы нас не ругали.
Пусть бы приголубили.
Обняли,
Поцеловали

Письмо пятое

Я очень внимательно смотрю:
Женщина с коляской взлетает в небо
Полотенца взлетают в небо
Шезлонги взлетают в небо
Песчинки взлетают в небо
Даже море взлетает в небо

Я жду, что же произойдет,
Если небо взлетит в небо?

Письмо шестое

Там, где синь, где такой откос,
Откуда лошади падают в море
Практически ежедневно –
Там живу я, там я пророс,
Там я слушаю голос прекрасной девы.

Там остается мне только одна печать.
Там меня перебирают как струны арфы.
Там стучится в меня античность и – будто тать -
Приходит ко мне совесть в лице Сиддхартхи

Я видел маленькое чудовище, упыря.
Я отменял все числа календаря.
Я знал, что все зори – это одна заря.
Что синева бесконечна.

Я видел, как синь сворачивается в саму себя,
Как прыгают мячики звезд,
Как пляшет сердце.

Господи, у человека такое сердце
Я волочу его за собой стопудовой тяжестью
Наподобие улитки
Всегда несущей на себе весь свой дом


Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери