Перед нами – нова книга видавництва «Фонтан казок», яке цього разу представляє не лише казкову новинку, а й нову дитячу письменницю. При цьому, дитячу – у багатьох сенсах цього слова. Погодьтеся, не часто випадає бачити книжку, автору якої виповнилося лише дев’ять років. Світова література знає одиничні прецеденти, а у нас, здається, попередньою рекордсменкою була Оля Русіна з книжкою «Сестричка», але й вона дебютувала вже після десяти... 

Треба визнати, що юна письменниця написала цілком стравну історію-пригоду про левеня Коху і її друга папужку Айка, описала історію їхньої дружби, а потім розповіла про спільну подорож до моря, рятувальну операцію, знайомство з туканом Дзю і повернення додому. Ця історія, на перший погляд, не має чіткого стержня, який вів би читача від самого початку до кінця: події ніби чіпляються одна за одну – кожна наступна є наслідком попередньої. Так і було б, якби не негативний герой тигр Цезар, який і інтригу вносить, і наскрізний сюжет формує.  Кульмінація стається під час подорожі морем, але назагал оповідь спокійна і рівна. Тут доречно згадати також і чудово підібрану лексику – компліменти слід адресувати літературному редактору Віктору Шлінчаку, якому вдалося зберегти авторський стиль та мову дочки і водночас зробити текст літературним.

Іншим важливим помічником авторки стала художниця Ная Іващук. З її може й незначною, але відчутною допомогою, авторські ілюстрації стали оптимальними – естетично цікавими й, водночас, дитячими. Багато хто з художників намагається стилізувати свої малюнки під дитячі. Що ж – ця книжка може стати в цьому чудовим майстер-класом. 

Сама авторка у післямові згадує обох своїх редакторів із вдячністю – вони допомогли їй оформити її фантазі! Цікаво, що фантазії виявилися досить нефантастичними. У оповіді відсутні нелогічності, якісь події, які б порушували закони фізики або, скажімо, закони традиційної казкової оповіді. Якщо хтось очікує, що дитина-письменник одразу понавигадує сім мішків гречаної вовни, груші на вербі і всіляке таке, то буде розчарований. На мою думку, симптоматично, що казкові події книжки зрештою завершуються розділом «…несподіваний кінець історії» і виявляються всього лиш… Але чим вони виявляються – я вам не скажу, читайте самі. 

Яке ж місце займе історія Софії Шлінчак на полиці з казковими книжками картинками? Треба сказати, що за манерою оповіді «Надзвичайні пригоди…» дещо подібні на «Маленьке левеня і львівську мишку» Андрія Куркова, хоча книжка Куркова й значно глибша та має наскрізну ідею, а оповідь автор «Маленького левеняти…», вочевидь, навмисне стилізував під дитячу. Подорож до моря та морем нагадує минулорічного фаворита літературних рейтингів «Як зрозуміти козу» Мар’яни та Тараса Прохаськів. А ось чого у книжці Софії Шлінчак немає – то це розумувань і філософствувань, які часто приносять дорослі письменники у літературу дитячу. Тут на це просто немає часу, та й непотрібно воно, - адже скільки всього відбувається! 

Вважаю, що «Надзвичайні пригоди…» безумовно знайдуть свого вдячного читача – бодай тому, що вони написані дитиною для дітей, так, як того хочуть діти. А ще тому, що вони здатні переконати маленьких читачів, що письменником може стати кожен, варто лише захотіти і твердо йти до мети. 

 А завершити рецензію хочеться так: Дорогі дорослі письменники, поети та художники! Пишучи або малюючи чергову книжку, неодмінно пам’ятайте, що цілком може статися, що ваші творіння прочитають. А може навіть і полюблять. А потім – хтозна – хтось вирішить узяти з вас приклад! Думаю, це розуміння повинне наповнити вас почуттям відповідальності. А поки що – давайте просто разом порадіємо за автора, який стартує на літературні ниві з доброю і цікавою історією про левеня, папужку і тукана, де дружба допомагає долати природні стихії, хулігана можна перевиховати, а таємничий лист у пляшці неодмінно приведе вас до нової надзвичайної пригоди!