У складні періоди життя люди часом потребують порад, підказок, поштовхів. Одним із найскладніших періодів вважається підлітковий вік. Підліток стикається з таким, про що не може поговорити з мамою чи татом, або навіть із друзями. Тож він шукатиме відповіді на свої запитання деінде. Коли виникають проблеми з навчанням, у стосунках з учителями чи однокласниками, коли на п’яти наступає статеве дозрівання, у пригоді може стати добра казка, яка навчить повірити в себе, у свою всемогутність.

Однією з таких книг для підлітка може стати нова книга Олега Чаклуна «Іскра». Автор розповідає про кмітливого й допитливого хлопчика, який хотів пізнати цей Світ, і мудрого чарівника, який погодився стати його учителем. Спочатку старий учить хлопця долати свій страх (адже це перше, що слід побороти перед тим, як почати якусь важливу справу), а потім дитина опановує мистецтво бути ким захочеш і водночас залишатися собою. Олег Чаклун навмисне не дає імен чарівникові та його учневі, адже хлопчик – це збірний образ усіх, хто вчиться і розвивається, а дідусь – усіх, хто допомагає навчатися й розвиватися.

Чари у цей світ приносять самі люди, які народилися із зіркою всередині. Однак іскру, або талант, який «всотали немовлята – разом із молоком матері, повітрям і водою Землі», треба розвивати, інакше він згасне. Саме цю думку намагався донести читачам письменник устами старого чарівника, який розповів своєму учневі легенду про Зірку, яка стала Людиною.

«Іскра» стимулює дитину сумлінно навчатися, навіть тоді, коли навчання в школі видається їй рутинним і непотрібним. Головний герой казки також думав, що учитель займається з ним дурницями. Але згодом зрозумів, що основним завданням наставника було поставити хлопця на ноги, передати йому свої знання й уміння, навчити змінювати світ, себе, робити щасливими інших людей, бути де завгодно й ким завгодно однією лиш силою думки, але при цьому залишатися справжньою Людиною.

Ще один важливий урок, який має засвоїти дитина, – це усвідомлення того, що неможливо догодити всім, виконати усі їхні бажання без негативних наслідків. Часом щастя зовсім не в тому, щоб отримати все.

Олег Чаклун починає свою розповідь з кінця. Як на мене, в казці це – не дуже вдалий прийом. У казці краще спершу познайомити юного читача з героями, а тоді переходити до розвитку дії. В обраному автором жанрі варто було обрати лінійний розвиток сюжету. Бо дитина, яку не познайомили з персонажами, може покинути книгу на самому початку. Окрім того, перша частинка виглядає цілком завершеною, тож друга може здатися читачеві геть новою історією. Друга й наступні частини складені як єдине ціле, вони доповнюють одна одну. Перша ж трохи вибивається із загальної канви твору. Тому над початком можна би було ще попрацювати.

Олег Чаклун створює своєрідний культ Людини обраної, яка отримала дар. Той, хто дару від народження не отримав, не може нести у світ дива. Вчені й досі не з’ясували, чи бувають люди бездарними, чи бувають ті, кого не можна навчити нести у світ прекрасне. Але письменник вводить другорядний образ, яким хоче показати: часом намагання зробити з дитини Людину виявляються марними, і тоді це дитя слід відпустити. Як на мене, образ безталанного сироти, якого нічому не зміг навчити юний чарівник, може позбавити дитину віри в себе. Читач може приміряти на себе образ не того талановитого малюка, який став великим чарівником, а того іншого хлопчика, який старався і був слухняним, але все одно нічого не зміг, бо нібито не судилося. Образ нездібного сироти мені видається у творі зайвим. Наполегливість, терпіння, рішучість і невпинна робота над собою можуть дати найнесподіваніші результати. Якщо дитина чогось не може, зазвичай це – невдача вчителя, його прорахунок. Значить, учитель не знайшов того ключика, яким можна розкрити в учневі його потенціал. На дитині ніколи не можна ставити хрест.

Загалом, попри деякі негативні моменти, казка може дати читачеві саме ту пораду, якої він потребує, допомогти йому творити й розвивати свій внутрішній стержень. Адже казки читають не лише дошкільнята, а й навіть дорослі, яким, щоби подолати певні труднощі, часом треба трошки чарів.