Електронна бібліотека/Проза
- ДружбаВалентина Романюк
- Лілі МарленСергій Жадан
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
і
Розказуй мені казки, благала я його. Казки, в яких ніщо не триває вічно, казки, які мають кінець і мають початок. В яких є те, чого немає у нас, які дають нам те, чого нам бракує. Те, що нас спокусить. Те, що нас забере. Розказуй мені казки, в яких біль нагадує, що ми ще живі. Казки про чоловіків та жінок, про те, що між ними, що не має ні імені, ні форми, але керує ними, отуманює їх і зачаровує, вбиває й воскрешає.
Розказуй мені казки, благала я його. Не дай мені померти від нудьги.
ii
Час від часу ми купалися в озері. Або наздоганяли звірят. Споглядали світ навколо себе, чи намагалися стати частиною того світу. Хотіли зрозуміти істот навколо нас, зрозуміти істот всередині нас, проживати своє життя у той спосіб, задля якого були створені. Порожні були наші життя. Не розуміли, чого бракує, але відчували, що чогось таки бракує. Ніщо нас не наповнювало. У повноті цілості була порожнеча.
ііі
Були ми ним і мною. Були ми – все. Були господарями, але не володіли. Були рабами, але не страждали. Мали все, і не мали нічого. І все було наше, і ніщо було не наше. І те ніщо нас вабило. Того ніщо ми потребували. Тих прихованих зерен непізнаного, того, чого не маємо, й того, чого не розуміємо. За те ніщо ми готові були віддати все.
iv
Розказуй мені казки, благала я його. Хочу гратися з тінями. Хочу плакати від сорому, або не плакати від сорому. Хочу взнати, скільки то – назавжди.
v
У світі навколо нас було все. Були дерева і були тварини. Були річки й ліси. Все було, і все було для нас однакове у своїй різноманітності. І все нам набридло.
А було дещо заборонене. Просто посередині. У самому центрі стояло дерево, на верхівці його – плід. І ми знали про нього, що він заборонений, але не знали – чому. І що таке заборона, як не збудник жадання? Ми сиділи на луці й мріяли про заборонений плід. Сонце гріло наші уста, якими збирали насолоду.
vi
І з’явився звір. Підповз до ніг і дивився гіпнотичним поглядом. Він знав. Він казав: візьми, візьми плід і відчуй його чари. Візьми і спізнай насолоду. Ти усвідомиш, що щастя – минуща миттєвість, а насолода – крихка й ламка. Усвідомиш, що не маєш нічого, коли маєш все, а найдорожче – те, що втратиш. Візьми, казав. Візьми і пошкодуй, та тільки тоді ти знатимеш, що мала.
vii
Страшно мені, плакала я перед ним на колінах. Ми були просто землею, глиняними горщиками, наповненими жорствою власної безпеки. Й отримали камінь, щоб їх розбити. Злива робить на наших обличчях глибокі річки. Вони розчиняють нас і розтікаються. Ми перетворимося на пісок, якщо залишимося на місці. Жени геть свій страх, казав. Нема чого боятися. Я знаю: все, що є – лише нічого. Життя – по той бік блаженства, казав він. Там – казка. Там – все.
viii
Пам’ятаю, що від тих слів здригнулася. Ходімо, сказав він. Давай! Ні, відповідала я. Не можу, відповідала я. Не хочу. Розказуй мені казки, благала я його. Ходімо, вимагав він. Ходімо, й житимемо як у казці. Ходімо – й будемо у казці. Ходімо!
Я заплющила очі. Тремтіла, але на обличчі грала посмішка.
Казка починалася.
З хорватської переклав Володимир Криницький
Останні події
- 15.11.2026|06:56Мирослав Лаюк отримав престижну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського за книжку «Бахмут»
- 12.11.2026|20:47Книжки Макса Кідрука перевидадуть без його імені на обкладинці
- 09.11.2026|15:19У Львові відбувся поетичний фестиваль «Земля Поетів 2026» та зібрав 400 тисяч гривень для розвідників
- 09.11.2026|06:48«Видавництво Старого Лева» та KFC презентували благодійну антологію «Віднайдені рядки»
- 08.11.2026|22:31У Відні презентували нову книгу Вероніки Чекалюк «Різдвяні історії: новели Адвенту»
- 06.11.2026|15:56«Писати і жити, жити і писати»
- 06.11.2026|15:5110 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові 7-8 листопада
- 06.11.2026|15:39В Україні запустили сервіс «Своя книга» для самостійного видання книжок
- 06.11.2026|15:32У «Видавництві Старого Лева» вийде нова книжка Євгена Положія «Усі тварини ходять босоніж»
- 06.11.2026|15:27Оголошено довгий список Премії імені Юрія Шевельова 2026 року: