Завантажити

Цей, послідовний, убивав, дубасячи в саме обличчя, стріху,
Як на екваторі жгутом звивалися, цвіли вапном його брати-дощі,
Й над крики галченят приходив в Галич і сльозу збирався втерти вітер,
І запізнілий денді брів канавою свого життя у білому плащі.

І небо ширилось, більмом білів цемент під ранок.
І подостаток зелені в кутку, підметений, чорнів.
І сонце, наче віз позбавлена, немов одна з коханок
Ніяк не переходило кордон застиглих сірих днів.

І те, що встиг учора, вже не можна було вкласти в завтра.
І те, що було горе, залишалося - гора - в душі.
І купою дерев у буревій валились в автострадах п`яні авта.
І радість смаженого коропа ніяк не нагада мені пісне чуже суші.

В цей послідовний день, коли дощу нарешті змовкли срібні струни
І час мов кадр трагікомедійно застиг в побитім шиферу лиці,
В нім, міцно язиком прицмокнувши, бере свій скарб стара бомжиха з урни,
Й мов урожай, мов кубок виграний несе крізь головний проспект в простягнутій руці.

читати