Завантажити

В килимах просторових злягається небо з землею.

З ким злигаєшся, той за налигач тебе й поведе.

Чорне сонце крізь хмари ячіє. І грип, що пливе небесами разом із свинею.

І не видно дороги попереду - люду за масками мало, нікого - ніде.

І у губи аби цілуватись - зустрінеш не ніжної подих звірини, а марлю.

І на груди упасти нікому - хіба що світилу, тому, що вгорі.

І сьогодні одне лиш залишилось - ноти піанні, що грав колись Чарлі

Чаплін - вряди-годи на темному дискові сонця вони пломеніють, неначе вазон на столі.
 

Ти ж, проспавши всю ніч, знов народишся з новим невміру неквапним світанком

І разом із незримим серпанком посиплеш свої невгамовні слова, як дощі,

І, розквітнувши щастям усмішки, ти руки розкинеш неначе вітрило над тонучим ганком,

А коли їх опустиш, із неба полине межи очі, в горло смола, що кипить, і її пухирі.

читати