Завантажити

чорна. А я закам'янів.
— Чорна? — здивувалася Маргаритка. — Знаєте, i в мене була чорна подруга. І руда. Але їх нема! Я одна, знов одна. Я завжди поневірялася, самотна у величезному Мiстi…
Iриска засміялася, але ніхто крім Честава її не почув.
“Право з'єднувати”, — сказали юнаковi руді мигдалини Ірисчиних очей. І Честав взяв руку Анжера, а Іриска — руку Маргаритки. І руки юнака i юначки, якi щойно зустрілися, мiцно сплелися. І вони мовчали.
— Але мені здається, що коли я був кам'яним або раніше, то бачив вас такою, як ви описуєте, — нарешті ледь спромiгся вимовити Анжер (аби сказати будь-що). Проте, він тут же зірвав з куща троянду і підніс мило зазеленілій Маргаритці.
— Ось, це вам… тобі.
Дівчина посміхнулася і благоговійно взяла квітку. Одразу ж заспiвав у небi жайворонок, який прилетiв хтозна звідки.
— Залишимо їх, — шепнув Честав Ірисцi, хоч ніхто не почув би навіть його найгучнiшого крику.
— Так, не будемо заважати, — погодилася дівчина.
І обiйнявшися ще міцніше, Вічні Коханці продовжували свій Вічний Шлях. З ранок на ногах точилася кров разом iз закоханою душею, насичуючи й відроджуючи землю. А десь iз-за небокраю рвався до блакитного неба стогін тріумфуючих скрипок, і два голоси наспівували давно забуті слова:
— …I не розлучаться довiку вже вони,
Зiллються й будуть разом до кiнця…

Жовтень 1990 — січень 1991

читати