Завантажити

маючи вже сил зупинитись, говорив Гриша, — я і сказав. Ви, мабуть, не знаєте, що таке степ, де повітря буває таке гаряче, що хоч сірники об нього запалюй...
— Так ви степовик? — перепитала його Варя.
— Ясно. В мене батько агроном. Пшеницю вирощує. Булочки їли?
— Їла.
— Ото вони й є. А я... та що там говорити!..
— Але я справді думала, що ви — син рибалки, — сказала Варя, — і всі так думали.
— Всі? — не повірив Скрипка.
— Чесне слово, — запевнила його Варя.
— І Коліков вам нічого не говорив про мене?
— Говорив, що ви хлопець вольовий, настійливий, а більше нічого....
Скрипка важко підвівся.
— Я піду, — сказав він.
— Куди ж ви! — вигукнула дівчина, — адже ви нічого мені не розповіли, а що ж далі?
— А далі немає нічого, — похмуро промовив Гриша.
Місяць котився вже десь по Дніпру. Стало зовсім тихо й темно. Бугай в глибині острова крикнув ще раз і замовк, мабуть, заснув. Гриша поволі пішов до берега.
— Гришо! — покликала Варя.
— Га? Що? Хто такий? — проснувся Коліков.
— Та це Гриша тут був, син рибалки, — сказала Варя.
— А, син рибалки, — крізь сон промовив Коліков, — геройський хлопець!..
Скрипці дуже захотілось повернутись назад, та Коліков, видно, знову заснув, а Варя боялась гукати Гришу, щоб знову не розбудити і командора, і позаду було тихо... Тоді Скрипка пішов до берега, довго сидів там, дивлячись на темну воду, потім пробрався в свою шлюпку, зігнувся в ній, вкрився парусиною і міцно заснув з усмішкою на обличчі. Все. ж він недарма пішов у цей похід!
А по Дніпру нечутно брела ніч.
 

читати