Завантажити

Правда ж, не холодно? Просто вітер долиною…

Просто ноги застудли трохи, і край.

Зараз, підбадьорю тебе сигаретою.

Ось остання, і запальничка – тримай!

Гадаєш, не знайдуть? Ми добре старалися.

Он за нами ні подиху, ні сліду нема.

Ми наче вже вмерли, наче й не народжувались.

Вибач, я не сказав: ще чотири дні і – зима.

Вибач, я більше не годен був зносити

Цілоденний човгіт їхніх клятих підошв.

Це, мов сидіти за склом, ув’язненим,

Помирати від спраги і бачити дощ…

Я не знав, що бувають такі непоборні мовчання.

В мене кидали словом – я ловив його, як монету.

Я вірив, що направду кожен має здійснити подвиг

І, що кохати можна тільки дівчину, яку звуть Джульєта.

Я вірив, що ангели злітають неодмінно в суботу,

Бо в неділю тато знаходив їх прегарний гостинець.

Знаєш, якщо роззутися – бігти легко й не боляче…

Пахне завтрашнім снігом чорний витомлений гостинець…

Вибач, я не сказав: соловейки вмовкнуть.

Ми не встигнемо – ті завжди приходять перші.

Смішно: я й досі, бува, сподіваюся, що цієї суботи…

Не зважай – сподівань спорохнявіли верші…

Вибач, певно тебе покарають нещадно,

Та повір: ця завія – ще не найлютіша з завій.

Ось ангели прийдуть з кийками гумовими –

Асенізатори запліснявілих мрій…

читати