Завантажити

В електричці розмовляли двоє глухонімих,

Він та вона і, хоч-не-хоч, а всі дивились на них.

Її пальці казали: Я втомилася – ми давно не були разо́м.

Ти зникаєш надовго, ти мовчиш, який у цім всім резон?

Його рухи казали: Я багато працюю, я ось-ось винайду вічний двигун,

І ми поїдемо на море. Повір, адже я не брехун!

Її пальці торкалися скроні, кутиків очей і чола,

Її пальці літали та дзижчали наче люта бджола:

Ні, не вірю – я бачила тебе з нею знову,

І я плакала, і я читала вашу підлу розмову!

Ти говорив про любов, ти, що присягався тільки мені!

Його руки здіймалися вгору і їх крик нестерпно бринів.

Його пальці торкалися скроні, чола та кутів очей,

Його пальці кричали: Ти не розумієш простих речей!

Я говорив про любов до тварин, бо вона підібрала глухонімого пса,

І тепер вони вдвох і я казав: якась у цьому всьому тваринна краса.

Але пес не розуміє мови глухонімих,

І я не знаю, як воно буде, і мені шкода дивитись на них…

Її руки злетіли, немов потопельник, що вже був торкнувся дна,

Її руки сказали: Боже, яка я була дурна!

Адже ти мене любиш, і нема за тобою зради вини!

Бідна тваринка… Хай уже ми, але чому вони…

І їй стало добре, і їй стало сумно, і вона почала співати.

Це був давній романс про вересневий вечір та про любов,

що здатна народжувати і вбивати.

Потім він підхопив, незрадливий такий і зрадливий такий,

І вони заспівали вдвох вересневий романс на чотири руки.

Їхні пальці сміялися, плакали й зрідка викрешували вогонь,

І, затамувавши подих, на них дивився увесь вагон.

І крізь вікно вересневий вечір, слухаючи про себе, дивився на них…

Звісно, все це дуже приблизно, адже я не знаю мови глухонімих…

Серпень - вересень 2012

читати