Завантажити

гайдамакiв, хапають геть усiх, хто попадеться.
С т е с я (ламає руки). Але що ж робити?.. Що робити? Ось уже минуло дванадцять день... дванадцять день з того строку, що дав менi суддя... i нiчого... нiчого. Що ж робити?.. Як набiгти цiєї тропи? Їхати в Житомир, кинутись знов до нiг Дубровського, благати, плакати... Боже великий...
 
Пан Лозка i пан Прозка, як i перше, грають у карти, але Прозка весь час прислухається до розмови Макосiя, часто повертаючи в їхнiй бiк свого довгого носа.
 
М а к о с i й. Не знаю вже, що й порадити тобi, Стесю... коли ж нiхто з товаришiв Василевих i не чув про цей гемонський камiнь, ти ж бачиш сама - були ми i в Борисполi, i в Воронковi, i в Сулимiвцi... були аж у двох монастирях, - i все даремно... Нiхто й не чув про цей алмаз... Були кубки, ланцюжки, клейноди, ковшi золотi - багато дiсталося здобичi євреям i на нашому, i на цьому боцi. Але алмаза нiхто не бачив. Та й не вiрю я цiй княгинi, Стесю.
С т е с я. Нi, нi, цього не може бути... Я знайду цей алмаз, хоча б довелося вiддати життя за нього.
М а к о с i й (чухає потилицю). Слухай, Стесю, ти ж бачиш, що не можу я їхати далi - на вашу сторону. Ось що я тобi пораджу. Здається, єсть ще два чи три чоловiки наших на цiй, на лядськiй сторонi. (Ще стишуючи голос). Плиханенко в Вiльшанцi, єсть i в Богуславi: Мусiй Чепиженко, якщо не потрапив у Кодню, сердешний. Запиши собi на папiрець. Та ще був iз нами один музика з Таращi - звали його Шенчик - теж Мусiй - запиши i його, Стесю, грав на цимбалах.
С т е с я (бере його за руку). Благаю, благаю вас, мiй добрий, мiй ласкавий Остапе, не залишайте мене. Ви ж були приятелем Василевi - вiн так вас любив... чи можете ж ви зрадити його в таку лиху годину? Де ж ваша приязнь, де ваша честь рицарська?
М а к о с i й (хмуриться). Не сподiвався я почути таких слiв, Стесю, - не зрадив я Василя, але що ж я можу зробити один? Слухай, Стесю. (Стишуючи голос). Може, менi ще пощастить пiдмовити декого з наших - може, ми ще встигнемо врятувати Василя, а поки прощавай, Стесю. (Озирається). Пам'ятай же, що я казав - Мусiй Шенчик - у Таращi i Плиханенко - у Вiльшанцi. А найпаче - Шенчик-музика. Це такий пройдисвiт, що все знає, - якщо вiн не чув про алмаз, то вже, певно, нiхто не знає. А зараз я пiду, бо й так он той носатий пан щось дуже пильно до мене придивляється. Прощавай. (Виходить).
 
Пан Прозка теж пiдводиться i виходить за Макосiем. Стеся залишається сидiти, схиливши голову на руки.
 
Л i я (спiває тихенько).
Засвiчу я свiчку, перебреду рiчку
До моєї миленької на одну нiчку.
Свiчка ясненька, рiчка бистренька.
Чогось моя миленька сьогоднi смутненька...
Все чогось скучає, важенько зiтхає...
З буйнесеньким вiтром стиха розмовляє...
 
Враз чути один за одним кiлька пострiлiв. Стеся схоплюється i бiжить до дверей. Слiпа дiвчина теж пiдводиться, злякана.
 
С т е с я. Боже мiй! Невже ж... невже ж його спiймали... Нi... нi... цього не може бути... (бiжить до дверей) цього не може бути.
 
IV
 
Цiєї хвилини дверi широко розчиняються i ввалюється пан Пшепюрковськяй, начальник пiд'яздової команди, в супроводi пана Паушi, двох шерегових, двох капралiв i двох або трьох жовнiрiв. Пая Пшепюрковський зараз же розсiдається за столом посерединi. Пан Пауша сiдає лiворуч, iншi становляться навколо.
 
Пан Пшепюрковський, товстий, червонолиций, самозадоволено-чванливий поляк.
Стеся вiдходить праворуч до слiпої дiвчини.
 
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Нiкого не випускати з корчми. Гей, Янкелю, вина! Та дивись - найкращого. (Корчмар починає метушитися). Пане Птушинський!
1-й ш е р е г о в и й. Пане коменданте!
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Патрулi готовi?
1-й ш е р е г о в и й. Так, пане коменданте.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще раз перевiрте людей i зараз же вiдрядiть по одному патрулю на кожнi два хутори. Щоб муха не пролетiла. Субординацiя, пане!
1-й ш е р е г о в и й. Слухаю, пане коменданте! (Вiддає шану i виходить).
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ну, то що ж, вина!
 
Корчмар подає жбан i чарки.
 
К о р ч м а р. Осьдечки, ясновельможний пане коменданте. Найкраще бургундське. Кращого немає i в Краковi.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Пане Пшездецький!
2-й ш е р е г о в и й. До розказу пана.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Зараз же узнати, чи догнали цього пшеклентого гайдамаку. Я гадаю, що вiн мусив дiстати добру кулю з нашого берега. Га, що? Субординацiя, пане! Рушайте мерщiй.
2-й ш е р е г о в и й. Слухаю, пане коменданте. (Вiддає шану i виходить).
П ш е п ю р к о в с ь к и й (до Паушi.) Ну що, пане чеснику?* (* Чесник - чашник.) Адже ж пан чесник бачить, як ми працюємо. О, в мене добрий звичай на цих гайдамакiв. Муха не пролетить. Пан чесник може розповiсти у Варшавi, як працює пан Пшепюрковський, товариш хоругви панцирної. А що ж вина! Та

читати