Обравши свободу самовияву та чітку громадянську націєтворчу позицію, вони не просто апелювали до світочів культури, а базували власні світоглядні позиції на засадах громадянського гуманізму епохи Відродження, традиціях європейської і світової філософії та культури, зберігаючи й обстоюючи виразну національну ідентичність. Шістдесятники втілювали в життя своє покликання «пересотворити» цей світ з позицій добра, справедливості, людської й національної гідності. І твердо в це вірили. Цей спалах національного самоусвідомлення і став рухом до поколіннєвої солідаризованості пасіонарних особистостей. Авторитет імені, який несли репрезентанти цього соціокультурного феномену як знамено національної ідеї, згуртовував довкола них численних прихильників. Адже у часи тоталітарного мороку саме вони повернули співгромадянам відчуття перспективи — як в ідеологічній, так і в соціокультурній, екзистенціальній сферах, осібно — в мистецтві й художній літературі. І ця теза як у фокусі збирає всі проаналізовані в книзці аспекти їхнього місця в історії та культурі України. Не цураючись многотрудної роботи, шістдесятники не тільки виборювали й наближали Незалежність України, брали найактивнішу участь у процесах державотворення, а й наповнювали новим змістом саме поняття інтелігенції, перетворюючи ці повсякденні зусилля на шанс бути почутими світом.

Вони показали, як можна, перебуваючи у лоні європейських країн і контексті світових тенденцій, залишатися виразно національними. Їхня відповідь Заходу — через відкритість і послідовність позиції, творчі пошуки, здобутки і відкриття, через наснажене поетичне й прозове слово, малярські роботи — апелювала до потреби вслухатись у свій суперечливий час, бути суголосним йому, творити нову сучасність.

Шістдесятники посилали світові чіткі сигнали про загрози тоталітаризму, виплеканого російською імперською ідеологією, застерігали цей світ від розпалювання нових воєн, ставлячи в центр своєї світонастанови людину як вільну особистість, котра має право на творчість і національне самовизначення.