- Ні владний табір, ні опозиція не мають ефективних культурних менеджерів.Ситуація з портфелем міністра культури - трагікомічна. Комічна, бо це міністерство - що є, що його нема... суспільство його присутності не дуже відчуває. Трагічна, бо Україна реально знаходиться на периферії світових культурних і гуманітарних процесів.

Державне культурне господарство за своєю суттю залишається совково-народницьким, воно просто на просто «лежить». Державне адміністрування музейної справи - жах повний, ситуація з україномовною книгою - жах не менший, а про кіно я взагалі мовчу. Згадайте державні книжкові виставки та українські стенди за кордоном, на яких персонал не знає іноземних мов. Сюди ж - нема якісного піару, нема промоції, нема інформаційної підтримки. Взагалі нема нового покоління молодих менеджерів на різних рівнях функціоналу. У цьому «заслуга» всіх без винятку влад, які були в Україні з 1991-го року.

Державне адміністрування культури і приватний творчий сектор, якщо можна вжити такий дотепний термін, перебувають на різних планетах. Митці самі їздять куди хочуть, їх перекладають також за власними ініціативами. Держава не закуповує права на переклади видатної наукової та художньої літератури світу. Цим, як знаємо, в нас успішно займався тільки пан Сорос.

Водночас культурної промоції України в світі як такої також не існує - тобто її нема за визначенням. Чехи, румуни, поляки, росіяни - всі вони щороку нарощують свій потенціал і свою культурну присутність у світі, розвиваючи мережі своїх культурних центрів. У нас - мертві бджоли.

Такі-сякі зв´язки й контакти підтримують та розвивають самі митці та окремі недержавні інституції й фонди. Парадокс у тому, що для промоції сучасної української культури більше робить, скажімо Польський інститут у Києві, ніж власне профільне міністерство.

А тепер подивимося на саму посаду міністра культури. Цей портфель розподілятиметься за політичною квотою - тобто це посада, як і інші урядові посади, для політика, а не культурного менеджера. В умовах затяжної політичної кризи, коли все конфронтаційно поділено, міністерство перетвориться на чергове поле битви, як це було раніше. Митці, що колись очолювали міністерство, - це теж не вихід.

Отже оптимальним було б, якби цю посаду обіймав не політик, а ефективний культурний менеджер - людина з таким же досвідом роботи, таким же світоглядом чи стилем, як директори закордонних культурних центрів. Але Україна за 20 років незалежності не спромоглася створити свої культурні центри в ключових столицях світу і не виростила подібних топ-менеджерів. Таких людей ні в опозиції, ні у владному таборі немає.

Ситуація направду патова. Яка може бути культурна політика, якщо Україна як держава навіть не виробляє своєї власної ідеології? Дивлячись на наше центральне телебачення, ми чудово бачимо, який сусід успішно займається насадженням ідеології в Україні. Все це велетенська комплексна проблема, в якій культурна тема є невід´ємною складовою. Тому чи очолить це міністерство Ганна Герман, чи інопланетянин суттєвих змін очікувати не варто.