Отже, пряма мова Оксани Стефанівни:

«Моя репутація «стерви», великою мірою, від того, що коли в тебе є далекосяжна мета, то все, що їй заважає, рано чи пізно скидаєш, як баласт із корабля. І я справді «скидала» людей», «скидала» чоловіків, коли було видно, що у найголовнішому розуміння не буде. Робила так не раз, і не два. Особливо нема чим пишатися. Але я не жалію».

«Мене українське культурне середовище боїться як чорт ладану. Бо є одна штука. Нас усіх вчать бути «хорошими дівчатками». Мене також учили бути хорошою дівчинкою - не сміються голосно, бути чемною, намагатися всім подобатися. Проблема в тому, що або ти «хороша дівчинка», або ти щось робиш усерйоз. Ось цей вибір, на жаль, мало жінок наважуються зробити».

«Я просто обожнюю всіх своїх героїнь у «Музеї покинутих секретів», я від них «балдєю»!

«Чи страшно мені раз? Від того, що діється в Україні? Та ви що, жартуєте? Мені вже давно страшно від того, що з усім людством відбувається. Колись Томас Венцлова вирішив уперше в Радянському Союзі опублікувати Борхеса. Прийшов до редактора одного із літературних часописів, а той питаж? « як цей Борхес ставиться до Радянського Союзу?» Венцлова відповідає: «Понимаете, он не то что против советской власти, его Солнечная система не устраивает». Так от, мене вже теж давно Сонячна не влаштовує. А ви мене хочете Януковичем злякати?»

«Моя особиста «програма спасіння» дуже проста: читати якомога більше хороших книжок, якомога більше дивитись у небо, якомога більше спілкуватися із дітьми, слухати хорошу музику - і вимкнути телевізор».