У рамках Форуму видавців зустріч з літературним кумиром молоді відбулася у Театрі ім. Леся Курбаса. “Я наполягав на місці проведення презентації, бо дуже хотілося почитати глядачам, аби у них склалося враження про роман, а у мене – про них”, – пояснив Жадан. І з порога попередив глядачів, що буде багато читати…

Розпочав Сергій презентувати своє свіжонаписане “дитя” з приблизно 125 сторінки, перед тим коротко переповівши попередні 124.

- Події відбуваються у 2000-х роках, на сході України, у містечку, яке не назване, тому роман не про Ворошиловград, – розпочав монолог Сергій Жадан. – Головного героя звати Герман Корольов. Він – мого віку, але не схожий на мене, тому це не автобіографічний роман. Герман покинув своє маленьке містечко на довгий час, але там залишився його старший брат, який згодом зникає. Тож Герман повертається на цю територію, яка знаходиться на кордоні з порожнечею, щоб дізнатися, що сталося. Там у них з братом є заправка та станція техобслуговування. І все це зареєстроване на Германа. Тепер, коли брат зник, з усім цим бізнесом треба щось робити… Ситуація ускладнюється тим, що бізнес у нього хочуть викупити місцеві підприємці, тобто відбувається рейдерське захоплення території. Герман опиняється перед вибором – захищати спільну з братом власність чи повернутися до свого життя? На якийсь час він вирішує залишитися на цій станції. Відтак потрапляє в минуле, провалюється у часову діру, і йому відкриваються події, які мали місце 15 років тому і які він давно забув. Відбувається реконструкція минулого, аби облаштуватися в теперішньому. Разом із Германом на заправці живуть два компаньйони. Одного з них звати Коча – це колишній десантник, гроза мікрорайону, з яким всі дружили. Йому – під 50 років, а за виглядом – це старий хіпі. Таких радянською мовою називають “бич” – “бывший интеллигентный человек”. Другий компаньйон – Шура Травмований – колишній нападаючий місцевого футбольного клубу, який має успіх не лише у ремонті машин, а й серед жіноцтва. Усі ці люди намагаються притертися. Герман серйозно вирішує залишитися жити на заправці, як раптом конкуренти спалюють їхній бензовоз. Цей момент стає вирішальним…

Роман, що починається “механічною метафорою”, мовляв, “телефони існують для того, аби ними передавати різні неприємності”, розповість про комунікативність, спробу налагодити зв’язок, почути один одного…

Після годинного читання Жадан все ж таки надав слово слухачам, і запитання з залу посипалися записками на стіл…

- Чому “Ворошиловград”?

- Це колишня назва Луганська. У тексті є один автобіографічний момент, коли героєві в школі давали на уроках німецької знимку зі старим Ворошиловградом, і він мусив про нього розповідати. Пам’ятаю це з власних уроків мови, з тих пір для мене це місто є важливим і сакральним. Але насправді роман не про це, а про що саме – кожен вирішить сам.

- А жіночі постаті у романі є?

- Є позитивні і не дуже, є щемка любовна лінія. Є прекрасний бухгалтер Ольга, є дві епізодичні, але важливі дивні героїні – Ганжела Петрівна і Брунгільда Петровна, які є представниками комунальних служб і також намагаються у Германа відібрати бізнес.

- Для чого ви використовуєте ненормативну лексику?

- Щоб усе було стилістично виправдано і трималося купи. І точно не для того, щоб зацікавити до читання молодь. Це технічно-стилістичні речі. Бо ж якщо пишу про футболістів, то, ясне діло, не можуть вони говорити мовою Володимира Яворівського…

- Що ви зараз читаєте?

- Російський переклад “Ворошиловграда”, – усміхнувся Жадан. – Шизофренічна робота, бо це вже другий переклад. Один із них зараз доробляє Завен Баблоян, а читаю я пропозицію перекладу видавництва “Фоліо”.

Божена Городницька