Проблема в тому, що перекладів у нас виходить навіть менше, ніж оригінальних жанрових творів. При тому, що зарубіжна література саме в цьому сегменті неабияк розвинена. Тож якщо не пишемо самі – можемо перекладати. Адже успіх перекладу багато в чому залежить від майстерності самого перекладача. Для тих, хто не знає чеської мови, український переклад «Пригод бравого вояка Швейка» у виконанні Степана Масляка став, без перебільшення, ледь не класикою власне української літератури. Причому порівняти з оригіналом в нас мало хто може. Зате запросто порівняти з російською версією – не на її користь.

Про те, як і чим живуть перекладачі в Україні, де колись була перекладацька школа високого класу, а практика – широкою, краще писати не тут і не тепер. Втім, навіть у нинішніх, однаково несприятливих для всіх умовах, вкотре перекласти Франца Кафку чи потравлятися в перекладі Жака Бодріяра чомусь вважається зайняттям, гіднішим за роботу над актуальним гостросюжетним твором.

З огляду на це рекомендації, котрі подаються нижче – в жодному разі не рейтинг, не спроба визначити краще. Це лише спроба подякувати тим українським перекладачам, хто ризикує не перекладати Кафку. Або – перекладати не Джойса. Об`єднує згадані книги дві речі: актуальність твору та відсутність російської версії.

Маріуш Чубай. «21:37» (переклад з польської Олени Шеремет ) – Київ, «Темпора», 2013. 

Польський детектив – чтиво, яке громадяни Української РСР отримували в перекладах досить часто. Досі згадуються Єжи Едігей, Йоанна Хмелевська, Анджей Збих, «батько» чотирьох танкістів і одного собаки Януш Пшимановський… І все. Можна пригадати інші імена, проте більшість цих авторів уже не живуть. Натомість польський детектив нікуди не подівся. Він є, активно розвивається і цілком здатен наситити й задовольнити власний ринок. Аби мати бодай мінімальне уявлення про стан польського детективу третього тисячоліття, варто прочитати «21:37» Маріуша Чубая. Жорстка й при цьому – гостросоціальна історія ґрунтується на розслідуванні подвійного вбивства двох семінаристів. Займається справою, як водиться в подібних творах, не байдужий до алкоголю, рок-музики та фільмів про Брудного Гаррі профілювальник Рудольф Гайнц. Розслідування веде його на дно великого міста, де існують бійцівські клубу, скінгеди, старанно приховані гей-таємниці, наркотики та проституція обох статей. А на поверхні – цілком респектабельні громадяни, котрих ніколи не запідозриш у садистських нахилах. З рештою, вони не психопати. Бо в нинішньому суспільстві простіше вдавати маніяків, аніж бути ними – всі гріхи спишуться…

Cтівен Кінг. «Доктор Сон» (переклад з англійської Олександра Красюка) – Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014 

Можливо, російською цей роман Кінга вже вийшов, поки пишуться це рядки. Проте вже кілька років українці мають змогу читати новинки від «короля жахів» раніше, ніж у Росії – й, до речі, купувати їх дешевше, ніж російські версії. «Доктор Сон» цікавий українським фанатам насамперед через чи не перший в практиці Кінга-письменника роман-сіквел – продовження раніше використаного сюжету. Відомо, що роман «Сяйво» - один із перших творів Кінга, написаний в 1970-ті роки, і один із найстрашніших (до слова, видавництво переклало і першоджерело). Чому через багато років письменник вирішив продовжити саме цей сюжет – Бог його знає. Так чи інакше, Денні, син божевільного алкоголіка, котрий ледь не вбив хлопчика в відрізаному від світу готелі «Оверлук», виріс, змужнів, але не припинив сяяти – тобто, бачити майбутнє й давати сигнали небезпеки. За нього знову взялися демони, але чи батьків це спадок, чи Денні нажив своїх – треба ще розібратися. Й дуже важливо дізнатися, як же з демонами боротися… 

П`єр Борроме. «Кривава мантія» (переклад з французької Анни Черкес) – Київ, «Темпора», 2013. 

З французьким чтивом теж не дуже – українською перекладено лише один бестселер Жана-Крістофа Гранже. Ім`я П`єра Борроме шанувальникам детективу не скаже нічого, але це не означає, що роман треба пропустити повз увагу. Навпаки, «Кривава мантія» - зразок літератури для одноразового прочитання, але сам процес захопить. Тримаємо в руках якісний зразок книги, котрими в нормальних країнах наповнюється книжковий ринок та завдяки яким тримається його фундамент. Крім того, окреслює тенденції сучасної Європи: домінування фобій над здоровим глуздом. А страхи, своєю чергою, виникають на фоні обридлої політкоректності. Втім, ця сама політкоректість стала такою священною коровою, що визнавати її перегини європейці бояться навіть подумки. У жорстокому вбивстві дружини юриста інспектор Бодрі дуже скоро починає підозрювати циганського юнака. Коли ж хлопець гине під час спроби затримання, справу намагаються закрити, аби не рухати буржуазний бджолиний вулик. Та сищики не приймають такої постої версії й не ведуться на притлумлені ксенофобські настрої наляканого «інакшими» суспільства – дуже багато неприємних таємниць спливає по ходу слідства, аби не прив’язати їх до вбивства напряму…

Зігмунд Мілошевський. «Зерно правди». (Переклад з польської  Божени Антоняк) – Львів, «Урбіно», 2013. 

Ще один польський автор, але вже знайомий українському читачеві. «Зерно правди» Зігмунда Мілошевського, як і згаданий вище роман Чубая, так само дає короткий перелік фобій сучасного поляка. Тільки для того, аби підкреслити їх, автор розгортає сюжет у декораціях провінційного Сандомира, де , як і в будь-якій провінції, всі та все на виду. Слідчий Теодор Шацький з`ясовує обставини вбивства відомої громадської діячки. Воно схоже на ритуальне – і відразу ж спливають факти не лише недавньої історії, коли німці переслідували євреїв у часи останньої війни. У своєму розслідувані Шацький заходить ще далі, заглиблюючись у зміст давньоєврейських манускриптів, а підказки модна знайти, цікавлячись юдаїкою. Криваві моторошні таємниці розкриваються аж до передостанньої сторінки. Від відкриттів Шацького вже починає нудити, хоч досвідчений слідчий не надто вірить у людську святість. Проте, наблизившись до фіналу, він робить найголовніше відкриття – весь час шукав убивцю не там…