Отож замахнувся і я через тисячоліття вкрасти у найбільш мені шанованого князя заклик та звернутися до ще живущих українських письмаків (не тих, що вже переставилися, а дивом дивним зберегли клепку в голові, здрастують). Надумав запитати у них, а що ж таке – красне письменство!

Зателефонував одному з своїх перевесників:

– Слухай, старий, а що таке «красне письменство»?

Щось мимрив він, мимрив у слухавку, мов товк воду у ступі. Зрозуміло так і не відповів. Коло та навколо дурня клеїв. Гаразд, думаю, молодші за мене значно пішли вперед інтелектом. Телефоную знайомому, який майже в сини мені годиться.

– Привіт. Слухай, просунутий, а що таке «красне письменство»?

Синаш, ну, звісно, не рідний мені, одразу відрізав:

– Дядьку мохом оброслий, забудь про красне письменство. Гряде епоха ШізІ.

Сиджу я та й гадаю на лавочці в парку Шевченка, неподалік жовтого корпусу універу моєї альма-матері:

– Тьху! Невже повністю вмерло «красне письменство», що толком ніхто не може мені пояснити…

Коли простує хідником з томиком під пахвою замріяно-козирна кралечка, десь віку моєї старшої внучки. Напевно ж – поетеса. Даруйте, грубо й не культурно, перепнув її:

– Доню, вибач, скажи, будь ласка, що таке «красне письменство»?

Пчихнула ляля в мій бік:

– Дідусю, ви в якому тисячоріччі народилися… «Красне письменство» ми вже не проходимо на парах. Умерло ж воно з вашим, а може й раніше, поколінням, – і вихилясом віддалилася в бік червоного корпусу універу.

Нічого робити, подався я через вулицю Володимирську до студентської бібліотеки. Позичив Грушевського. Перед сим спало на думку мені, пригадалося, десь я вичитав у Михайла Сергійовича означення, що таке «красне письменство». Човп я, човп у читальному залі, й нарешті знайшов:

«Література – слово, вжите вперше Ціцероном в значенні літературної, властиво граматичної освіти, знання, з часом набрало значення суми писаних пам’яток: всього написаного, що зісталось від певного часу чи певного народу, чи певної категорії словесної творчості («література математична», «література драматична» і т. д.). Але в прийнятім наукою уживанні під історією літератури розуміють історичний огляд не всіх взагалі писаних пам’яток, а тільки так званої «красної» чи «гарної літератури», котрі підходять під поняття творів артистичних, які задоволяють естетичне почуття.

Слово «красний» разить ухо українця з російської України асоціацією з російським «красний» – червоний. Але, властиво, се слово – яке задержало своє дійсне значення й там в словах «краса», «кращий», – було б жалко викинути через се з уживання і зістатись при самім «гарнім:», яке не вповні заступає його. «Красне письменство» – термін, уживаний в Галичині, де нема сеї асоціації «красного» з «червоним», – дійсно краще відповідає французькому «bElles-lettres», німецькому «Schöne Literatur», ніж гарне – «красиве» письменство».

Нарешті!.. (Зрадів). А то тільки й чуєш: сучукрліт, сучукрліт… Якось не з руки. 

«Література — слово, вжите вперше Ціцероном в значенні літературної, властиво граматичної освіти, знання, з часом набрало значення суми писаних пам’яток: всього написаного, що зісталось від певного часу чи певного народу, чи певної категорії словесної творчості («література математична», «література драматична» і т. д.). Але в прийнятім наукою уживанні під історією літератури розуміють історичний огляд не всіх взагалі писаних пам’яток, а тільки так званої «красної» чи «гарної літератури», котрі підходять під поняття творів артистичних, які задоволяють естетичне почуття.

Слово «красний» разить ухо українця з російської України асоціацією з російським «красний» — червоний. Але, властиво, се слово — яке задержало своє дійсне значення й там в словах «краса», «кращий», — було б жалко викинути через се з уживання і зістатись при самім «гарнім:», яке не вповні заступає його. «Красне письменство» — термін, уживаний в Галичині, де нема сеї асоціації «красного» з «червоним», — дійсно краще відповідає французькому «bElles-lettres», німецькому «Schöne Literatur», ніж гарне — «красиве» письменство.