Виповнюється 51 рік Мілошу Урбану
Чеський письменник Мілош Урбан (по-чеськи: Miloš Urban) народися 4 жовтня 1967 року в місті Соколов у Карловарському краї на самісінькому заході Чехії. Був одним із двох близнюків. До восьмилітнього віку називався Мілош Свачіна (Miloš Svačina). Частину дитинства провів у Лондоні (1975–1979), де його батьки працювали на дипломатичній службі. Після повернення навчався в гімназії у Карлових Варах (1982–1986), потім вивчав англійську та скандинавські мови на філософському факультеті в Карловому університеті в Празі (1986–1992). У 1992–2000 роках працював редактором у видавництві «Молодий фронт» («Mladá fronta»), від 2001 року – у видавництві «Арґо» («Argo»), де один рік виконував функції головного редактора. Живе Мілош Урбан в Празі. Його першою дружиною була перекладачка Ленка Урбанова (нар. 1970), разом з якою він працював над багатьма перекладами.
У першу чергу Мілош Урбан відомий як романіст. Перший свій роман «Остання крапка для рукописів» («Poslední tečka za rukopisy», 1998) видав під псевдонімом Йозеф Урбан (Josef Urban); друге видання у 2005 році вийшло під автонімом. Решту романів видавав під автонімом, за винятком роману «Міхаела» («Michaela», 2004), виданого під псевдонімом Макс Унтервассер (Max Unterwasser); друге видання у 2008 році вийшло під автонімом.
Досьогочас вийшло чимало романів Мілоша Урбана: «Сім храмів» («Sedmikostelí», 1998), «Водяник» («Hastrman», 2001; премія «Litera» за найкращу книгу року в категорії прози), «Спогади депутата парламенту» («Paměti poslance parlamentu», 2002), «Тінь собору» («Stín katedrály», 2003), «Мова Сантіні» («Santiniho jazyk», 2005), «Пан Смерть» («Lord Mord», 2008; назва англійською мовою), «Таємничі гриби» («Boletus arcanus», 2011; назва латинською мовою), «Мала Прага» («Praga Piccola», 2012; назва італійською мовою), «Прийшла з моря» («Přišla z moře», 2014), «Урбо Куне» («Urbo Kune», 2015; назва мовою есперанто означає «суспільне місто»), «Висновок» («Závěrka», 2017).
Прославився Мілош Урбан першочергово як майстер ґотичного роману. Зацікавлення історією й архітектурою Праги, замилування до неї вилилося в містерію «Остання крапка для рукописів». Одним із найвідоміших є роман «Сім храмів», який приніс авторові визнання читачів і критики. Упродовж дії роману поліціянт Кветослав, який воліє називати себе просто К. (що відсилає до роману Франца Кафки «Замок»), розслідує низку таємничих і страхітливих злочинів, жертви яких мають такий чи сякий стосунок до ґотичних храмів. Сюжет тісно переплетений із роздумами про ґотику, середньовіччя й архітектуру, внаслідок чого витворюється гарна та зловісна оповідь, окутана атмосферою містики та старовини. Важливою темою роману є естетичне й етичне питання збереження краси та самобутності ґотичної архітектури Праги, розвинене у його наступному романі «Водяник», в якому перед читачами розкривається проблема дбайливого ставлення до природи як до крихкого джерела досконалої краси та гармонії. Роман «Мова Сантіні» був адаптований до екранізації на письменниковій батьківщині. Проте таємничі твори У. користуються популярністю не лише в Чехії, його романи перекладені на багато мов. Сам Мілош Урбан перекладає з англійської мови.
Протягом 2002–2006 років Мілош Урбан написав десять оповідань, які увійшли до збірки «Мертві дівчата» («Mrtvý holky», 2007).
Мілош Урбан написав дві п’єси – «Трішки кохання» («Trochu lásky», 2003, прем’єра 2007) і «Ножі та троянди, або топлес-вечірка» («Nože a růže, aneb Topless party», 2005 і прем’єра того ж року).
Якуб Шофар так означив риси творчої манери Мілоша Урбана на прикладі одного його роману: «Мілош Урбан у своїх прозових творах завжди тяжіє до антимодернізму, приходить до читача з надзвичайно актуальним, суспільно ангажованим текстом, навіть якщо це класичний науково-фантастичний роман. На околиці Праги, у майбутньому на одне покоління вперед, побудував архітектор і меценат Зіґмунд Кун місто-будинок, складене з “мембран” – Urbo Kune (з есперанто “суспільне місто”). Антиквар Мікулаш Єлен приймає пропозицію побудувати у місті публічну бібліотеку. Він швидко розуміє, що тут усі поводяться інакше, аніж “там на вулиці”, і намагається збагнути чому. Він не здогадується, що будівництвом бібліотеки він вибудовує прохід до паралельної цивілізації, мешканці якої від “землян” не дуже і відрізняються. Чи можливе співіснування двох подібних суспільств? Роман “Urbo Kune” є якимось виходом із мультижанрового проекту архітектора Петра Гайка (1970) і водночас даниною шани книзі і її незамінності в людському житті».
Українською мовою вийшов лише роман Мілоша Урбана «Міхаела» (Харків, «Фоліо», 2012), в анотації до якого сказано: «Класичний сюжет — дехто, назвемо його С., тікає від поліції й опиняється у невеличкому монастирі. У ньому всього п’ять сестер. Чи все ж таки шість? Хто ці сестри? Хто така Міхаела? Що означають усі ті знахідки та відкриття (іноді жахливі), з якими стикається С., перебуваючи у цьому дивному монастирі?.. Сам автор вважає “Міхаелу”своїм найтемнішим і водночас найбільш релігійним твором. Це — дивне поєднання “еротичного роману жахів”та притчі, що розповідає про боротьбу добра зі злом». Ірина Забіяка висловила думку, що «роман далеко не показовий для цього автора, прохідний і другорядний».
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/10/04/184314.html
|
