Буквоїд

Структурований партієць і заодно вільнодумний поет

03.10.18 18:14 / Іван Лучук
99 років з дня народження Едуардаса Межелайтіса
Литовський поет Едуардас Межелайтіс (по-литовськи: Eduardas Mieželaitis) народився 3 жовтня 1919 року в селі Карейвішкяй (тепер Пакруойського району) в Литві. У 1923 році переїхав із батьками в Каунас. У 1939 році вступив на юридичний факультет Каунаського університету ім. Вітаутаса Великого, який узимку 1940 року був переведений до Вільнюса. У 1940 році працював у редакції газети «Комсомольська правда» («Komjaunimo tiesa»). Під час війни був евакуйований вглиб Радянського Союзу. Із 1943 року Едуардас Межелайтіс був військовим кореспондентом у складі16-ої Литовської дивізії. Повернувшись до Литви в 1944 році, працював секретарем ЦК Комсомолу Литви до 1946 року, тоді став редактором журналу «Ряди молоді» («Jaunimo gretos»). У 1954–1956 роках був секретарем, а в 1959–1970 роках – головою правління Спілки письменників Литви. Від 1959 року Едуардас Межелайтіс був секретарем Спілки письменників СРСР. У 1974 році Едуардас Межелайтіс став народним поетом Литви та Героєм соціалістичної праці. У 1969 році Едуардас Межелайтіс став лауреатом премії ім. Дж. Неру. Едуардас Межелайтіс був членом ЦК Литовської комуністичної партії (1960–1989), депутатом Верховної Ради СРСР(1962–1970), з1975 року– заступником голови Президії Верховної РадиЛитовської РСР. Нагороджений багатьма радянськими орденами та медалями. Попри структурованість у партійні та держані органи, Едуардас Межелайтіс залишався самобутнім і вільнодумним поетом. Помер Едуардас Межелайтіс 6 червня 1997 року у Вільнюсі. Дебютував Едуардас Межелайтіс ще в гімназійній газеті в 1935 році. Перша поетична збірка «Лірика» («Lyrika») вийшла в 1943 році в Москві. Тему людини й суспільства Едуардас Межелайтіс піднімав у збірках «Вітер батьківщини» («Tėviškės vėjas», 1946), «Воскресла земля» («Pakilusi žemė», 1951) і «Витчу килим із пісень» («Dainų išausiu margą raštą», 1952), а також в епічній «Братській поемі» («Broliška poema», 1955). Збірка «Мій соловей» («Mano lakštingala», 1956) позначена психологізмом. Важливою в творчій еволюції Едуардаса Межелайтіса стала його збірка «Біля підніжжя зір» («Žvaigždžių papėdė», 1959), до якої увійшов ліричний цикл «Людина» («Žmogus»), який вийшов потім окремою книжкою (1961) і здобув авторові широку популярність, був перекладений багатьма мовами. У «Людині» Едуардас Межелайтіс виразив ліричну проекцію людини на Всесвіт. Враження від пізнання світу, зокрема від зарубіжних поїздок, відобразилися в збірках віршів і поетичної публіцистики «Чужі камені» («Svetimi akmenys», 1957), «Льон» («Lineliai», 1960), «Сонце в бурштині» («Saulė gintare», 1961), «Автопортрет. Авіаескізи» («Autoportretas. Aviaeskizai», 1962), «Південна панорама» («Atogrąžos panorama», 1963). Взаємодія літератури та мистецтва, здобутий життєвий досвід відображені в збірках «Ліричні етюди» («Lyriniai etiudai», 1964), «Нічні метелики» («Naktiniai drugiai», 1966), «Тут Литва» («Čia Lietuva», 1968), «Монтажі» («Montažai», 1969), «Горизонти» («Horizontai», 1970), «Бароко Антакальніса» («Antakalnio barokas», 1971), «Янтарний птах» («Gintaro paukštė», 1972), «Вежа ілюзії» («Iliuzijos bokštas», 1973). Для пізніх поетичних збірок Едуардаса Межелайтіса «Пантоміма» («Pantomima», 1976), «Моя ліра» («Mano lyra», 1979), «Казка» («Pasaka», 1980), «Муза і форель» («Mūza ir upėtakis», 1984), «Постскриптум» («Postskriptumai», 1986), «Гноми» («Gnomos», 1987) – характерні афористичність і медитативність, у них все більше використовувалися класичні віршові форми. Збірка Едуардаса Межелайтіса «Контрапункт» («Kontrapunktas», 1975) присвячена творчості видатного литовського художника та композитора Мікалоюса Чюрльоніса. Писав Едуардас Межелайтіс і вірші для дітей, видав, зокрема, збірки «Ким бути?» («Kuo būti?», 1947) і «Що сказала яблунька» («Ką sakė obelėlė», 1951). У 1974–1984 роках вийшли зібрані твори Едуардаса Межелайтіса в одинадцяти томах, у 1982–1985 роках – у восьми томах. Одним із останніх прижиттєвих видань Едуардаса Межелайтіса була поема «Міфи» («Mitai», 1996). На думку Надії Непорожньої, Едуардас Межелайтіс «поєднує лірично-пісенні традиції литовської поезії та фольклору з новітніми досягненнями світової лірики, вдається як до класичних розмірів, так і вільного вірша, експериментує в жанрі ліричної прози та публіцистики». Едуардас Межелайтіс написав статтю «У Вільні, городі преславнім» (1964) про перебування у Вільнюсі Тараса Шевченка, переклав низку його поезій. З української Едуардас Межелайтіс переклав також окремі твори Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, Андрія Малишка, роман «Злата Прага» Олеся Гончара (1950), збірку «Українські народні казки» (1949). Українською мовою окремі твори Едуардаса Межелайтіса переклали Микола Бажан, Андрій Малишко, Валентин Бичко, Платон Воронько, Борислав Степанюк, Дмитро Чередниченко, Володимир Лучук, Володимир Коломієць, Олександр Мокровольський, Петро Марусик, Роман Кудлик та інші ([Вірші] // Подарунок з Німану. – Київ, 1963; Дигресія // Жовтень. – 1967. – № 5; Світ Чюрльоніса // Жовтень. – 1975. – № 10; [Вірші] // Ми серцем єдині: Вірші поетів братніх республік. – Львів, 1977; [Вірші] // Голоси Литви. – Київ, 1981; [Вірші] // Литовська радянська поезія: Антологія. – Київ, 1985; Дигресія // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987). Окремими виданнями вийшли українською мовою книжки Едуардаса Межелайтіса «Братерська поема» (Київ, 1958), «Людина» (Київ, 1963), «Поезії» (Київ, 1981).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/10/03/181450.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.