227 років з дня народження Сіми Мілутиновича Сарайлії
Сербський письменник Сіма Мілутинович Сарайлія (по-сербськи: Сима Милутиновић Сарајлија, Sima Milutinović Sarajlija) є одним із тих незаслужено забутих сербських письменників.
Народився Сіма Мілутинович (псевдонім Сарайлія він додав до власного прізвища на честь рідного міста) 3 жовтня 1791 року у торговельній родині в Сараєві (Боснія і Герцеґовина, Османська імперія), куди його батько прибув із Сербії. Батько Сіми, родом із ужицького краю, втік від чуми в Сараєво, де одружився з Анджелією Срданович, відомою сараєвською красунею, про красу якої народні співці зберегли спомин на цілу сотню років. Коли була друга епідемія чуми, Сіма мав неповних два роки; родина шукала притулок у двох інших місцях Боснії, потім у Броді і вкінці в Земуні. У Земуні він почав ходити до школи, але не закінчив її. Непостійний і неврівноважений, Сіма мав багато професій, відвідав чимало країв і країн. Був писарем в Урядовій раді, в монастирі Благовіщення, у повстанських воєвод. Брав участь у повстанні проти турків у чоті «голяків» («голаћа»). Прибув до Бессарабії, щоб побачити батьків, які були біженцями. Потім у Німеччині студіював філософію, познайомився з багатьма німецькими письменниками, опублікував свій епос «Сербіянка». Після повернення був вихователем Петара Петровича Нєґоша в Цетінє, а пізніше – митником, поліціянтом, секретарем міністерства і членом апеляційного суду. Займався писанням віршів, політикою, історіографією, лінгвістикою; заснував пивоварню та «водолічницю» («водолечилиште»). Помер Сіма Мілутинович Сарайлія 30 грудня 1847 року в Белграді (Князівство Сербія), похований на цвинтарі на колишньому Ташмайдані, коло теперішньої церкви святого Марка. Але могила його була занедбана й забута. Через багато років, коли той цвинтар ліквідували, його тіло було перепоховане у гробниці родини Мілутиновичів на Новому цвинтарі.
Як поціновувач грецької культури та Гомера, а також чудовий знавець сербської народної поезії, Сіма Мілутинович Сарайлія свою епічну поему «Сербіянка» («Сербијанк») замислив як «Іліаду» Першого та Другого сербського повстання. Він був учасником обох повстань, знав особисто майже всіх народних ватажків, а пізніше у Бессарабії записав багато свідчень із уст біженців, головно як хроніку без певного логічного зв’язку. Весь цей матеріал він переплавив у низку епічних віршів про найважливіші події та людей з обох повстань.
Коротші вірші Сіми Мілутиновича Сарайлії переважно політичні та принагідні: державотворчі («уставо-бранитељске») вірші, династичні оди та віршовані брошури могли задовольнити потреби свого часу, але не мають особливої літературної вартості. Трагедія «Обилич» («Обилић») є однією з найбільш ранніх спроб драматизації косовської трагедії, а драма «Чорногорська гордість» («Дика црногорска») є низкою драматизованих епізодів із чорногорської історії від Косова до владики Данила. Складна драматична композиція йому менш вдавалася, ніж епос, тож його п’єси на здобули розголосу і не посіли якогось значного місця в історії сербської літератури, до того ж він і недостатньо був обізнаний із зарубіжною драматургією. Як історик, Сіма Мілутинович Сарайлія не є строго науковим і критичним, він писав на основі переказів, народних пісень і власного досвіду.
Сіма Мілутинович Сарайлія є найпліднішим і найбагатограннішим сербським письменником свого покоління, інспіратором Нєґошевого таланту і після Вука Караджича найкращим знавцем сербської народної поезії. Мав потужний та інтуїтивний дар. Сам Нєґош визнавав його «чудовий політ». У творах Сіми Мілутиновича Сарайлії частково присутній сильний і щирий ліризм, сміливі та піднесені думки, але не бракує там напускного пафосу, дивних і нелогічних ідей. В епоху літературного дилетантизму, коли сербська література щойно рушила за великими класичними зразками і коли літературна мова щойно почала внормовуватися, С. відважився на історичний епос і драми, написав кілька добрих історичних праць. Проте він мав сумбурний дух і марнотний талант, був одним із тих «диких геніїв», які не мають наполегливості та свіжості у болісній боротьбі слововислову, щоб дійти до ясності та простоти. Для такого великого почину, щоб через історичні постаті Обилича та Карагеоргія поетично виразити стремління й ідеали нації, його талант ще не доріс. Своїм великим патріотизмом, потужним темпераментом і оригінальністю Сіма Мілутинович Сарайлія для своїх сучасників витворював ілюзію «Богом даного поета». Він не заслужив тих похвал, яких наслухався від романтиків, але не заслужив і гострого знецінення з боку реалістичної школи, яка про нього писала з насмішкою.
Сіма Мілутинович Сарайлія познайомився особисто з багатьма видатними людьми, зокрема з Доситеєм Обрадовичем, Вуком Караджичем, Людвіґом Уландом, Йоганном Вольфґанґом Ґете. Сам Ґете, відчувши, що з’являється якась інша література забутого народу, написав цілі дві сторінки похвали Сімі Мілутиновичу Сарайлії, малому поетові із великої народної поезії. А це немало означає: С. як учитель Патара Петровича Нєґоша звернув його погляд у світову поезію.
Зібрані твори Сіми Мілутиновича Сарайлії у шести томах вийшли 163 роки після його смерті. У самій Сербії визнають, що він є незаслужено забутим сербським письменником.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/10/03/001054.html
|
