95 років з дня народження Расула Гамзатова
Аварський письменник Расул Гамзатов (по-аварськи: Расул ХІамзатов) народився 8 вересня 1923 року в аулі Цада Хунзахського району Дагестану в родині народного поета Дагестану Гамзата Цадаси (1877–1951). Сам Расул Гамзатов також згодом став народним поетом Дагестану (1959). Навчався в Аранинській середній школі, закінчив Аварське педагогічне училище (1939). До 1941 року працював шкільним учителем, згодом – помічником режисера в театрі, журналістом в газетах і на радіо. У 1945–1950 роках навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві. Від 1951 року і до кінця життя очолював Спілку письменників Дагестану. Обирався депутатом Верховної Ради Дагестанської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, заступником голови ВР ДАРСР, депутатом і членом президії Верховної Ради СРСР. Декілька десятиліть був делегатом письменницьких з’їздів Дагестану, Російської Федерації та СРСР. Був членом бюро солідарності письменників Азії й Африки, членом правління Радянського комітету захисту миру, заступником голови Радянського комітету солідарності народів Азії й Африки. Помер 3 листопада 2003 року у Москві, похований на старому мусульманському кладовищі в Таркі біля підніжжя гори Таркі-Тау, поряд із могилою дружини.
Писав Расул Гамзатов аварською мовою. Перші віршові спроби припадають на 1932 рік, друкуватися почав у 1937 році. Перша збірка віршів «Полум’яна любов і пекуча ненависть» вийшла у 1943 році. Потім виходили наступні поетичні збірки: «Відголоски війни» (1945), «Пісні гір» (1949), «Рік мого народження» (1950), «Дагестанська весна» (1955), «В горах моє серце» (1959), «Високі зорі» (1962), «Письмена» (1963), «Мулатка» (1966), «Вірші та поеми» (1974), «Книга кохання» (1975), «Сказання» (1976), «Острів жінок» (1980), «Двадцятий вік» (1983).
Расул Гамзатов написав поеми «Розмова з батьком» (1953), «Горянка» (1958), «Остання ціна» (1976), «Бережіть матерів» (1978) та інші.
Під час навчання в Літературному інституті Расул Гамзатов познайомився і подружився з молодими російськими поетами Наумом Гребньовим, Яковом Козловським, Оленою Ніколаєвською, Володимиром Солоухіним, які стали перекладати його вірші російською мовою. Поеми та вірші Расула Гамзатова російською мовою перекладали також Ілья Сельвінський, Сергій Городецький, Семен Ліпкін, Яків Халемський, Юлія Нейман, Роберт Рождественський, Андрій Вознесенський, Юнна Моріц, Сергій Соколкін. Завдяки цим перекладам твори Расула Гамзатова стали відомими у цілому СРСР. Популярність Расулові Гамзатову принесли пісні на його слова, які написали композитори Дмитро Кабалевський, Ян Френкель, Раймонд Паулс, Юрій Антонов, Олександра Пахмутова та інші. Серед виконавців його пісень були Анна Герман, Муслім Магомаєв, Йосиф Кобзон, Валерій Леонтьєв, Софія Ротару, Вахтанг Кікабідзе, Марк Бернес. Це теж вельми сприяло популяризації його імені.
Із прозового доробку Расула Гамзатова найвідомішою є лірична повість «Мій Дагестан» (1967, 1971). Це своєрідна художньо-публіцистична енциклопедія народної мудрості, історії та культури, духовних скарбів гірських народів Кавказу. Ця повість не втрачає актуальності і в наш час, зокрема такі авторові слова з неї: «Для мене мови народів – як зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі зорі злилися в одну величезну, на півнеба зірку. На те є сонце. Але нехай сяють і зорі. Нехай в кожного народу буде своя зірка. Я люблю свою зірку – мою рідну аварську мову. Я вірю тим геологам, котрі кажуть, що і в маленькій горі може виявитися багато золота…» (Переклав Діодор Бобир). У повісті є вірш «Рідна мова», який закінчується рядками:
О Магомете! Я люблю всю землю,
Країну нашу я люблю, та все ж
Аварський край інакше я приємлю,
Маленький він – моя любов без меж!
Ці гори, де я ріс, вбирався в силу,
Інакше я люблю, вони – в мені.
Не знаю, де помру, але могилу
Я хочу мати в рідній стороні.
Можливо, хтось у будень, а чи в свято,
Йдучи повз неї, спиниться на мить,
І скаже по-аварськи: «Тут Гамзатов,
Расул Гамзатов, наш поет, лежить!».
(Переклав Дмитро Павличко).
Расул Гамзатов видав також низку книжок для дітей, літературно-критичних статей, оглядів, перекладів.
Десятки поетичних, прозових і публіцистичних книжок Расула Гамзатова перекладені на багато мов народів світу.
Расул Гамзатов часто відвідував Україну, брав участь в урочистостях з нагоди ювілеїв Тараса Шевченка, Лесі Українки. Дружні стосунки пов’язували Расула Гамзатова з українськими письменниками Олесем Гончаром, Дмитром Павличком, Борисом Олійником.
Українською мовою окремі твори Расула Гамзатова переклали Павло Тичина, Аандрій Малишко, Дмитро Павличко, Борис Олійник, Діодор Бобир, Олекса Новицький, Петро Засенко, Володимир Коломієць, Володимир Підпалий, Петро Осадчук, Володимир Мордань, Анатолій Таран, Микита Шумило.
Окремими виданнями українською мовою вийшли такі книжки Расула Гамзатова: «Високі зорі» (Київ, 1968), «Мій Дагестан» (Київ, 1978), «Сонети, вірші» (Київ, 1979), «Пісні гір» (Київ, 1986).
Ще школярем я зачитувався повістю Расула Гамзатова «Мій Дагестан». Сливе нічого не пригадую з неї, залишився лиш ледь вловимий аромат прянощів і враження, наче то я сам випасаю кіз на гірському вигоні. Чи якихось муфлонів або інших парнокопитних порожнисторогих.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/09/08/231937.html
|
