104 роки з дня народження Янки Бриля
Білоруський письменник Янка Бриль (по-білоруськи: Янка Брыль; автонім: Іван Бриль) народився 4 вересня 1914 року в Одесі в родині робітника-залізничника. У 1922 році Янка разом із батьками повернувся на їхню батьківщину, у село Загір’я, тоді на території Польщі (тепер у Гродненській області Білорусі). У 1931 році закінчив польську семирічну школу, вступив до Новогрудської гімназії, але через матеріальні нестатки був змушений покинути навчання. У 1939 році був призваний до польського війська, служив у морській піхоті. На самому початку Другої світової війни під Ґдинею потрапив до німецького полону, з якого втік у 1941 році, повернувся в Білорусь, де долучився до партизанів. У 1942 році Янка Бриль став зв’язковим партизанської бригади, а в 1944 році – розвідником. Редагував газету «Стяг свободи» («Сцяг свабоды»). Після війни працював у пресі, був завідувачем відділу в сатирично-гумористичному журналі «Їжак» («Вожык»). Потім працював заступником редактора часописів «Молодість» («Маладосць») і «Полум’я» («Полымя»), редактором Державного видавництва Білорусі, був секретарем правління Спілки письменників Білорусі. Янка Бриль був головою Білоруського відділення товариства «СРСР – Канада» (1967–1990), членом Білоруського ПЕН-центру з 1984 року, почесним членом Національної академії наук Білорусі з 1994 року. Помер 25 липня 2006 року у Мінську, похований в Колодищах.
Писати Янка Бриль почав у 14-літньому віці. Із 1938 року публікував вірші та публіцистику у віленському білоруському журналі «Шлях молоді» («Шлях моладзі»). Почалася творча діяльність Янки Бриля з віршів, але особливого успіху авторові вони не принесли. Натомість в ранніх оповіданнях Янки Бриля яскраво виразився його письменницький талант. У 1946 році вийшла друком перша книжка Янки Бриля «Оповідання» («Апавяданні»), куди увійшло декілька оповідань разом із невеликою повістю «У сім’ї» («У сям’і»), присвяченою життю західнобілоруського села. Мистецький літопис письменникових улюблених місць нал Німаном продовжує друга його збірка «Німанські козаки» (Нёманскія казакі», 1947), а також повісті «Сирітський хліб» («Сірочы хлеб»), працю над якою він розпочав ще перед війною, «У Заболотті світає» («У Забалоцці днее», 1950), «На Бистринці» («На Быстранцы», 1955). Вже в перших творах Янка Бриль визначився як оригінальний майстер лірико-психологічної прози, добрий знавець народної мови. Багаторазово перекладалося в різних країнах світу ліричне оповідання Янки Бриля «Галя» (1953), де на тлі життя західнобілоруського села розкрито світ почуттів головної героїні, її глибоку людську драму. Класикою білоруської літератури стало оповідання Янки Бриля «Мати» («Маці», збірка «Напис на зрубі» – «Надпіс на зрубе», 1958). Тема війни відобразилася у збірці оповідань Янки Бриля «Продовження розмови» («Працяг размовы»), за яку автор у 1963 році отримав премію ім. Янки Купали. На початку 1960-х років з’явився відомий роман Янки Бриля «Птахи та гнізда» («Птушкі і гнёзды»). Цей один із найбільш автобіографічних творів письменника став принципово новим словом у жанрі роману. Стильові пошуки Янки Бриля породили оригінальне сполучення епічних і лірико-психологічних елементів, напружено-емоційний плин розповіді, який був незвичним для традиційної реалістичної прози тих часів. Унікальною у світовій літературі стала і створена Янкою Брилем спільно з Алєсем Адамовичем і Уладзіміром Колесником документальна повість «Я з вогняного села» («Я з вогненай вёскі», 1975). Це жаскі спогади вцілілих мешканців спалених білоруських сіл, жорстока, невмолима, кривава правда про війну. Особливе місце в доробку Янки Бриля займають повісті «Нижні Байдуни» («Ніжнія Байдуны», 1975) і «Світанок, побачений здаля» («Золак, убачаны здалёк»,1978), твори глибоко національні, в яких яскраво виявилося моральне здоров’я, благородство та природна мудрість білорусів. Повість «Нижні Байдуни» від першої до останньої сторінки сприймається як своєрідна поетична пісня про близьких авторові людей, його земляків. Властивий для творчості Янки Бриля автобіографізм у цьому творі відчувається з особливою силою. Повість «Світанок, побачений здаля» розповідає про дитинство автора в західнобілоруському селі. Критика відзначає, що цей твір не має собі рівних у білоруській літературі. Значне місце у творчості Янки Бриля займають ліричні мініатюри, які він почав друкувати з середини 1960-х років і які склали збірки «Жменя сонячних променів» («Жменя сонечных промняў», 1965), «Вітраж» (1972), «Окраєць хліба» («Акраец хлеба», 1977), «Сьогодні й пам’ять» («Сёння і памяць», 1985), «Пишу як живу» («Пішу як жыву», 1994), «Вечірнє» («Вячэрняе», 1994), «Де ваш скарб» («Дзе скарб ваш», 1997), «Стежки, дороги, простір» («Сцежкі, дарогі, прастор», 2001), «Блакитна свічка» («Блакітны зніч», 2004), «Парость» («Парастак», 2006). Мініатюри Янки Бриля ґрунтуються на звичайних конкретних фактах, які письменник не просто відновлює, але й передає свої враження від них, своє глибоке, завжди неповторно-особисте, оригінальне розуміння. Якраз у жанрі ліричної мініатюри Янка Бриль відчував себе найрозкутіше. Мініатюри були своєрідною книгою його життя, ліричною сповіддю визнаного майстра про себе і світ, про найближчих людей, про світлі та сумні трагічні вияви буття.
Янка Бриль був кавалером низки радянських орденів, лауреатом найвищих літературних премій СРСР і Білорусі, народним письменником Білорусі (1981).
Янка Бриль перекладав з української, російської та польської мов. З української мови, зокрема, переклав твори Остапа Вишні, Олександра Довженка, Петра Козланюка, Леоніда Смілянського, Василя Козаченка.
Янка Бриль мав великі зв’язки з українською літературою: у п’ятому томі зібрання його творів вміщено чимало есеїв про українських друзів-письменників.
Українською мовою окремі твори Янки Бриля переклали О. Кундзіч, Д. Головко, Г. Вігурська, Я. Майстренко, В. Козаченко, Г. Кулінич, М. Львович та інші (У Заболотті світає. – Київ, 1953; Оповідання. – Київ, 1954; На Бистринці. – Київ, 1957; На порозі зрілості. – Київ, 1959; Праведники і злодії. – Київ, 1959; Серце комуніста. – Київ, 1960; Птахи і гнізда: Книга однієї молодості. – Київ, 1968; Світанок, побачений здаля. – Київ, 1983).
Коли у травні 1991 року я був у Мінську учасником установчого конгресу Міжнародної асоціації білорусистів, на одне засідання, на якому головував саме Янка Бриль (у приміщенні їхньої Спілки письменників, здається), приперся п’янючий поет Анатоль Сис з «авоською» пива, відкоркував одну пляшку, надпив, а тоді зірвався і скинув чималий бюст Лєніна з тумби (сам був амбал ще той). Реакція була різна. Ригор Бородулін вигукнув: «Сис – гета наш сцяг». Янка Бриль (також кремезної статури) почав Сиса гомонити, обхопивши його тіло руками. Сис, вириваючись із його обіймів, вигукнув йому в обличчя: «Пішіцє сваю прозу».
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/09/04/125311.html
|
