101 рік з дня народження Пімена Панченка
Білоруський поет Пімен Панченко (по-білоруськи: Пімен Панчанка) народився 23 серпня 1917 року у столиці Естонії місті Ревель (тепер Таллінн), яка на той час входила до складу Російської імперії, як і Білорусь. Його батьки, бідні селяни, у пошуках заробітків виїхали до Прибалтики. Батько був на війні, а мати з двома синами повернулася на батьківщину, де у Бягомлі пройшли його дитячі й ранні юнацькі роки. У 1933 році сім’я переїхала до Бобруйська, Пімен почав працювати на місцевому деревообробному комбінаті, а потім поступив на вчительські курси, після закінчення яких працював у початкових і середніх школах Бобруйського району (1934–1939). Паралельно навчався заочно на філологічному факультету Мінського педагогічного інституту, який закінчив у 1939 році. Писати Пімен Панченко почав ще в юнацькі роки, вперше опублікував свої вірші в 1934 році («Урожайне» – «Ураджайнае» та «Молоді» – «Моладзі») в альманаху «Ударники» («Ударнікі»). Як поет він почався з лірики, про що свідчать його перші збірки «Впевненість» («Упэўненасць», 1938) і «Вересневі стяги» («Вераснёвыя сцягі», 1940). Поетичної зрілості Пімен Панченко досягнув у віршах, написаних під час війни, які увійшли до збірок «Дорога війни» («Дарога вайны», 1943) і «Далекі станції» («Далёкія станцыі», 1945). З вересня 1939 року до січня 1946 року Пімен Панченко перебував у лавах радянської армії, працював спеціальним кореспондентом в армійських і фронтових газетах. Згодом працював у газеті «За вільну Білорусь» («За свабодную Беларусь») і сатиричному часописі «Партизанський кийок» («Партызанская дубінка»). У 1944 році штаб, де служив Пімен Панченко, перекинули в Іран, де був створений цикл віршів «Іранський щоденник» («Іранскі дзённік»). Воєнна тему супроводжувала Пімена Панченка упродовж цілого його творчого шляху. У 1946 році він демобілізувався, повернувся до Мінська, де почав працювати в сатиричному часописі «Їжак» («Вожык»), потім перейшов у газету «Література й мистецтво» («Літаратура і мастацтва), п’ять років (1953–1958) редагував альманах «Радянська Вітчизна» («Советская Отчизна», тепер «Нёман»). У післявоєнний час та в наступні роки одна за другою виходять поетичні збірки Пімена Панченка: «Вірші» («Вершы», 1948), «Присяга» («Прысяга», 1949), «За щастя, за мир!» («За шчасце, за мір!», 1950), «Широкий світ» («Шырокі свет», 1955), «Книга мандрівок і любові» («Кніга вандраванняў і любові», 1959), «Нью-Йоркські блискавки» («Нью-Ёркскія маланкі», 1960), «Тисяча небосхилів» («Тысяча небасхілаў», 1962). Із 1966 року Панченко починає працювати секретарем правління Спілки письменників Білорусі. Визначним явищем у культурному житті Білорусі стала збірка віршів «При світлі блискавок» («Пры святле маланак», 1966). Починаючи з цієї збірки, світосприйняття поета стає більш заглибленим, по-філософськи зосередженим, розважним. Від 1972 року Пімен Панченко цілком віддався творчій діяльності. Поетичні збірки Пімена Панченка «Грудень» («Снежань», 1972), «Вибране» («Выбранае», 1975), «Крик сойки» («Крык сойкі», 1976), «Вечірній поїзд» («Вячэрні цягнік», 1977) насичені неспокоєм, роздумами над глобальними проблемами сучасності, над майбуттям людства. У своїх творах Пімен Панченко – щирий патріот Білорусі, невтомний борець за збереження довкілля, за культивування у суспільстві високих моральних ідеалів, викривальник партійної й урядової бюрократії. Далі виходять поетичні збірки «Лірика» («Лірыка», 1980), «Чумацький Шлях» («Млечны Шлях», 1980), «Мовчазна молитва» («Маўклівая малітва», 1981), «Де ночує жайвір» («Дзе начуе жаўранак», 1983), «Синій ранок» («Сіні ранак», 1984), «Лісові хмари» («Лясныя воблакі», 1985). Друга половина 1980-х – початок 1990-х років були чи не найтяжчими в поетовому житті. Його діймали численні хвороби, він майже не виходив із лікарні. Почалися й матеріальні нестатки. Та найбільше мучив душевний біль. Настав час підводити підсумки, і Пімен Панченко розпочав безкомпромісний суд над самим собою. Важко знайти іншого такого поета, який був здатний взяти всю вину за те безладдя в Білорусі кінця 1980-х років, який так щиро каявся, хоча особисто не був ні в чому винний. У творчості Пімена Панченка зміцнюється публіцистичність, полемічне спрямування, сатиричний пафос. Вірші громадянського звучання увійшли до збірок «І віра, і вірність, і вічність» («І вера, і вернасць, і вечнасць»,1986), «Гіркий жолудь» («Горкі жолуд», 1988), «Неспокій» («Неспакой», 1988), «Високий берег» («Высокі бераг», 1993). Великий громадський резонанс викликала написана в той час «Поема сорому та гніву» («Паэма сораму і гневу»). Помер Пімен Панченко 2 квітня 1995 року в Мінську. Після смерті Пімена Панченка вийшли його книжки «Земля в мене одна» («Зямля ў мяне адна») і «Житній дзвін» («Жытнёвы звон»), в яких зібрані твори різних років.
Вийшло декілька збірок віршів і поем Пімена Панченка: «Гарячі вітри» («Гарачыя вятры», 1947), «Вірші та поема» («Вершы і паэмы», 1952), «Чотири континенти» («Чатыры кантыненты», 1964), «Розмова зі спадкоємцями» («Размова з наследнікамі», 1967), «Прилучення» («Прылучэнне», 1987). П. видав також збірку гумору й сатири «Гаряча злива» («Гарачы лівень», 1957).
Багато віршів Пімена Панченка покладено на музику.
Вибрані твори Пімена Панченка вийшли в 1956 році, тричі виходили зібрання творів: у 2 томах (1959), у 3 томах (1967–1971), у 4 томах (1981–1983).
Пімен Панченко видав книжку літературно-критичних статей «На поетичному небосхилі» («На паэтычным небасхіле», 1977). Переклав білоруською мовою окремі твори Фрідріха Шіллера («Розбійники»), Адама Міцкевича, Яніса Райніса, Тереня Масенка, Богдан Чалого, Миколи Нагнибіди та інших.
Поет і публіцист, критик і перекладач, Пімен Панченко багато зробив для білоруської літератури, проте основне в його творчій спадщині – це його вірші, які були виразниками дум і сподівань епохи, вірші, в яких ніколи не було фальші, але завжди відображалася багата гама людських почуттів.
Пімен Панченко є кавалером низки радянських орденів, лауреатом Літературної премії ім. Янки Купали (1959), Державної премії Білорусі ім. Янки Купали (1967), Державної премії СРСР (1981). У 1973 році Пімен Панченко отримав звання народного поета Білорусі.
Українською мовою окремі вірші Пімена Панченка переклали Терень Масенко, Володимир Лучук, Роман Лубківський.([Вірші] // Слов’янська ліра. – Київ, 1983; [Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/08/23/070447.html
|
