Виповнюється 73 роки Уладзіміру Някляєву
Білоруський письменник Уладзімір Някляєв (по-білоруськи: Уладзімір Някляеў) народився 11 липня 1946 року у місті Сморгонь у Гродненській області. Дитинство провів у селі Крева, де закінчив 1 клас середньої школи, потім до 9 класу вчився у школі в Сморгоні. Під час навчання у школі займався музикою, грав в оркестрі народних інструментів ім. Огінського. У 1961–1966 роках навчався в Мінському технікумі зв’язку, у той час активно займався боротьбою та боксом, але заняття спортом припинив через серйозну травму. Після технікуму рік працював за спеціальністю у Владивостоці, Тайшеті та Норильську. У 1967 році вернувся в Білорусь і до 1971 року працював радіомеханіком у мінському телевізійному ательє. У 1969 році поступив на заочне відділення філологічного факультету Мінського педагогічного інституту, який закінчив у 1973 році. У 1971 році поступив на відділення поезії Літературного інституту в Москві, у 1972 році перевівся на заочне відділення й повернувся до Мінська. Відтоді до 1999 року займався журналістикою, працював у низці білоруських видань. У 1972–1975 роках був літературним співпрацівником редакції газети «Знамя юности», у 1975–1978 роках – редактором бюлетеню «Тэатральны Мінск», у 1978–1987 роках – старшим редактором головної редакції літературно-драматичних програм Білоруського телебачення, у 1987–1998 роках – головним редактором часопису «Крыніца», у 1996–1999 роках – головним редактором тижневика «Літаратура і мастацтва». Від 20 липня 1999 року жив у Польщі, публічного оголосивши про розрив з білоруською владою. Жив також у Фінляндії. До Білорусі повернувся у 2003 році після смерті Василя Бикова. 25 лютого 2010 року Уладзімір Някляєвстав лідером громадянської кампанії «Гавары праўду!», а 18 листопада того ж року був зареєстрований кандидатом у президенти Білорусі; 19 грудня невідомі побили його в центрі Мінська по дорозі на акцію протесту, з черепно-мозковою травмою він був доставлений у слідчий ізолятор служби безпеки. 20 травня 2011 року його засудили до 2 років позбавлення волі з відтермінуванням кари на 2 роки. Він визнаний в’язнем сумління.
Вперше Уладзімір Някляєводружився в 19-літньому віці зі старшою від нього на 5 років Людмилою Гямбіцькою, яка вже мала дочку Ілону; в них народилася дочка Єва; з першою дружиною він прожив 35 років. Друга дружина Н. Вольга є молодшою від нього на 20 років.
Уладзімір Някляєв – член Спілки письменників Білорусі з 1978 року, Білоруського ПЕН-центру з 1989 року, голова Спілки білоруських письменників у 1998–2001 роках, керівник Білоруського ПЕН-центру в 2005–2009 роках.
Дебютував Уладзімір Някляєв віршами в 1970 році, видав такі поетичні збірки: «Відкриття» («Адкрыццё», 1976), «Винахідники вітрів» («Вынаходцы вятроў», 1979), «Знак захисту» («Знак аховы», 1983), «Наскрізь» («Наскрозь», 1985), «Голубина пошта» («Галубіная пошта», 1987), «Проща» («Прошча», 1996), «Вибране» («Выбранае», 1998), «Так» (2004), «Кін» («Кон», 2010), «Розділові знаки» («Знакі прыпынку», 2013). Для поетики Уладзіміра Някляєва характерним є хоча б такий вірш без назви:
Люте пекло. Рай-едем.
Міст розведено.
До середини ідем.
До середини.
Від початку. Від кінця.
Зліва. Справа.
До середини:
вінця
справи.
...Ти не згоден? Кривиш рот?
Жест рукою.
До середини – народ.
Ти – собою.
Ти – пророк. Месія. Стань
над загалом.
«Гей, з портфелем!
(Чого вибалушив очі? Глянь!)
На твоїм
на золотім –
котра година?».
(Переклав Володимир Лучук).
Філософ і культуролог Валянцін Акудович вважає, що Уладзімір Някляєв зруйнував стереотип, що найкращі вірші поет пише в молодості, оскільки емоції людини міцніші в молоді роки. На думку Акудовича, написана у літньому віці поема Уладзіміра Някляєва «Ліжко для бджоли» («Ложак для пчалы») є «найкращим, що він коли-небудь написав, і однією з найкращих в усій білоруській літературі, якщо не найкращою».
У прозі Уладзімір Някляєв дебютував повістю «Вежа» (1988). За цією повістю А. Дударов написав фантасмагоричну комедію «Вавілон», поставлену М. Мацкевичем у 1990 році. Видав Уладзімір Някляєв романи «Лабух» (2003, написаний в еміграції) і «Автомат з газировкою з сиропом і без» («Аўтамат з газіроўкай з сіропам і без», 2012; перша премія ім. Єжи Ґедройца, 2013), збірку прози «Центр Європи» («Цэнтр Еўропы», 2009). Останнім часом виступає переважно як прозаїк: оповідання «Хайбах», «Джміль і мандрівець» («Чмель і вандроўнік»), повісті «Прага», «Хай живе 1 Травня» («Няхай жыве 1 Мая») та інші.
У 2011 році Білоруський ПЕН-центр номінував Уладзіміра Някляєва на Нобелівську премію з літератури.
Українською мовою окремі вірші Уладзіміра Някляєва переклали Володимир Лучук, Василь Герасим’юк, Тарас Федюк, Павло Вольвач, Роман Садловський, Ігор Фарина та інші ([Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987; [Вірші] // Золота Пектораль. – 2013. – № 3). Окремим виданням вийшла книжка «Вічний вітер» (Київ, 2011).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/07/11/095255.html
|
