165 років з дня народження Мато Косика
Серболужицький письменник, класик нижньолужицької літератури Мато Косик (луж. Mato Kosyk, нім. Mathias (Matthäus) Kossick) народився 18 червня 1853 року у селі Вербно в Нижній Лужиці (Німеччина) у заможній селянській родині. Після закінчення початкової школи, у 1867–1873 роках навчався в гімназії в Хосебузі (Котбусі), яку так і не закінчив. Після того працював три роки телеграфістом на Ляйпцізько-Дрезденській залізниці. У Ляйпціґу почав самотужки вивчати основи поетики, а теж писати власні вірші. Через хворобу в 1877 році звільнився зі служби на залізниці й повернувся до рідного Вербна. Там займався літературною діяльністю, співпрацював із редакціями серболужицьких часописів. Цей шестилітній період, проведений у рідному Вербні, був найпліднішим часом його творчості. Тоді він створив більшість своїх ліричних віршів і балад, які пізніше включав до своїх збірок, зокрема такі: «Блукаючий дух» («Pytajcyduch»), «Дитячий рай» («Źiśecyraj»), «Залишайся побожним» («Wóstań pobožny»), «З раю всіх світів» («Zparadizawšyknychswětow»), «Від сотворіння є мій спів» («Zestwórjenjajomójspiw»), «Чиста троянда лужицька» («Cystarožaserbojska»), «Королівство лужицьких душ» («Serbskichduchowkralejstwo»). У 1880 році Мато Косик став редактором нижньолужицького тижневика «BramborskeNowiny», того ж року став одним із співзасновників нижньолужицької Матиці Сербської. Однак ця робота не забезпечувала йому достатніх коштів на проживання. З огляду на це, а також брак закінченої середньої освіти (що унеможливлювало розпочати теологічні студії на батьківщині) у 1883 році Мато Косик вирішив емігрувати до Сполучених Штатів Америки. У 1883–1885 роках Мато Косик студіював євангелістську теологію в Спрінґфілді й Чикаґо. Не рахуючи відвідин Лужиці, Мато Косиквсе подальше життя провів у Північній Америці. У 1885 році Мато Косикбув висвячений на пастора німецької лютеранської церкви у Веллсбурзі в штаті Айова. Тоді ж повернувся до Лужиці з думкою обійняти якусь парафію і мати справу зі своїми земляками. Однак це йому не вдалося, адже місцеві церковні власті не хотіли визнавати його американської освіти, тож він у 1887 році остаточно виїхав до США. У 1890 році Мато Косик одружився з Анною Веройц, роком пізніше в них народився син Юро (який помер молодим у 1915 році). Від 1892 року підтримував жваві епістолярні контакти з представниками літературних кіл Лужиці, під впливом яких повернувся до літературної діяльності. У 1894 році Мато Косик і члени його родини отримали американське громадянство. До 1913 року Мато Косик працював у німецькомовних парафіях Америки: у 1887–1907 роках був священиком у різних місцевостях штату Небраска (Рідґлі: 1887–1889, Прінстон: 1889–1895, Рока: 1895–1896, Стемфорд: 1896–1897, Огіова: 1897–1907), від 1907 до 1913 року Мато Косик був священиком в Ель Рено в Оклахомі. Решту свого життя Мато Косикпровів в Альбіоні того ж штату, де придбав ферму. У 1929 році померла його дружина Анна. Від 1935 року за Мато Косиком доглядала медсестра Вільма Фільтеройц з Вестфалії, з якою він одружився в 1938 році. Тісний листовний контакт з Мато Косиком мала найвидатніша представниця молодшої ґенерації нижньолужицької літератури Міна Віткойц (MinaWitkojc, 1893–1975). Мато Косик помер 22 листопада 1940 року на своїй фермі у віці 87 років.
Мато Косик вважається одним із найвизначніших, якщо не найвизначнішим, поетів, які писали нижньолужицькою мовою. Написав багато дрібніших творів і декілька більших, які стали класикою нижньолужицької літератури. До найбільш вартісних творів Мато Косика зараховують обширну писану гекзаметром поему «Лужицьке весілля в Блотах» («Serbska swajźba w Błotach»,1880), в якій присутні колоритні описи народних звичаїв, а теж замальовки з життя лужицького села другої половини ХІХ ст. Відомою є також історична трилогія Мато Косика «Страждання і слава лужицьких предків» («Serbskich woścow śerpjenje a chwalba»), заснована на фактах середньовічної історії лужичан. Складається вона з таких трьох поем: «Зрада маркграфа Ґерона» («Pśerada markgroby Gera», 1881), «Занепад Бранибора» («Branibora pad», 1882) і «Яцслав» («Jacsław», 1882). В Америці Мато Косик написав, зокрема, цикли віршів «На чужій землі» («Wcuzejzemi», 1889), «Нумо, лужицькі брати» («Serbskebratśipśistupimy», 1892–1899), «Дорога до неба» («Drogadonjebja», 1922–1933), видав, окрім іншого, «Збірку нижньолужицьких віршів» («Zběrka dolnoserbskich pěsnjow», 1893) і два томи «Віршів» («Pěsni», 1929–1930, т. І і ІІ).
Писав Мато Косикі вірші для дітей. Хрестоматійною стала його «Шпакова пісня»:
Біля Шпрев’ї на бéрезі
Часто я спинявся,
Слухав, як там на берéзі
Співом заливався
Голосистий шпак.
Переповнювала радість
Душу захмелілу,
Духмянів у цвіті ранок,
Розливавсь по тілу,
Як пташиний спів.
Рад би ту шпакову пісню
Я й сьогодні чути,
Синю далеч благовісну
Серцем огорнути
В рідному краю.
(Переклав Володимир Лучук).
Спробував свої сили Мато Косик і в драматургії, написавши дві п’єси «Честь лужицького лицаря» («Cesć łužyskegoryśarja», 1881) і «Клятва лужицьких вояків» («Bóžemjeserbskichwójakow», 1882).
Дуже вартісною частиною доробку Мато Косика вважаються його листи, писані упродовж багатьох років до найвизначніших представників лужицької інтеліґенції тих часів.
Після смерті Мато Косика вийшли його «Зібрані твори» («Zhromadźene spisy»).
Українською мовою окремі вірші Мато Косика переклав Володимир Лучук ([Вірші] // Поезія лужицьких сербів: Антологія. – Київ, 1971; [Вірші] // Пташине весілля: Збірник. –Київ, 1989; Шпакова пісня // Літературна Україна. – 1991. – 14 листопада; [Вірші] // Ластівка з Лужиці: Антологія серболужицької поезії для дітей у переспівах Володимира Лучука. – Тернопіль, 2010).
Володимир Моторний опублікував статтю «Рецепція творчості Косика в Україні» у збірнику «Проблеми слов’янознавства» (Львів, 2004. – Вип. 54).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/06/18/142752.html
|
