78 років з дня народження Маріса Чаклайса
Латиський письменник Маріс Чаклайс (по-латиськи: Maris Čaklais) народився 16 червня 1940 року у містечку Салдус в історичній області Латвії Курземе в родині службовця. Середню школу в рідному містечку закінчив у 1958 році. Навчався на відділенні журналістики історико-філологічного факультету Латвійського державного університету, який закінчив у 1964 році. Ціле своє життя працював у журналістиці, в різних періодичних виданнях, на радіо. Маріс Чаклайс довший час (1960–1966, 1970–1981) працював у редакції газети «Література і мистецтво» («Literatūra un māksla»), у 1987–1991 роках був її головним редактором. У 2000–2003 роках очолював літературний часопис «Прапор» («Karogs»). Готував програми «Радіо Вільна Європа» (1990–2003). Маріс Чаклайс був почесним членом Латвійської академії наук (1997), членом міжнародного ПЕН-клубу (1986) – був президентом його Латвійського відділення (1996–1997). За свою творчість Маріс Чаклайс отримав різні літературні премії, в тому числі й зарубіжні, у 2000 році був нагороджений орденом «Три зірки» Латвійської республіки (найвищою відзнакою країни). Був учасником проекту «Літературний експрес Європа – 2000». Помер Маріс Чаклайс 13 грудня 2003 року в Ризі.
У латиській поезії другої половини ХХ ст. Маріс Чаклайс зайняв своє гідне місце. Без згадки про нього не обходиться жодна розмова про латиську поезію цього періоду. Дебютував Маріс Чаклайс поетичною збіркою «Понеділок» («Pirmdiena», 1965). Упродовж життя Маріс Чаклайс видав понад два десятки поетичних збірок, зокрема такі: «Подорожній і вічність» («Kājāmgājējs un mūžība», 1967), «Голос листка» («Lapas balss», 1969), «День трави» («Zāļu diena», 1972), «Людина, зорана земля» («Cilvēks, uzarta zeme», 1976), «Вогонь у ручаї» («Strautuguns», 1978), «Озеро годинника» («Pulksteņu ezers», 1979), «Коханець повертається на місце злочину» («Mīlnieks atgriežas noziegumvietā», 1989), «Голос зозулі» («Dzeguzes balss», 2000).
Для віршів Маріса Чаклайса властива романтична образність, вона присутня хоча б у цьому вірші без назви:
Ти думаєш, у дощу
сьогодні щось путнє на думці?
Він просто плете теревені.
Він липочці нашептав
повнісінькі вуха
всього
своїми сріблистими краплями.
О липочка бідна!
Вона розгубилась –
їй дощ обіцяє
перлисте намисто на віти зелені
і вічну любов.
Такі вже – мужчини!
Що ж завтра робить,
коли сонце зійде?
(Переклав Володимир Лучук).
Писав Маріс Чаклайс також вірші для дітей (збірка «Бім-бам» – «Bimm-bamm», 1973), прозу. До мемуаристики Маріса Чаклайса звернувся у книжці «Час різьбить обличчя» («Laiks iegravē sejas. Uzmetumi memuāriem», 2000).
Маріс Чаклайс не був борцем проти радянської системи, проте не був і її пропагандистом. Його лірика стосується проблем людського життя та вічності, людських доль в історії, природи та захисту довколишнього середовища.
Маріс Чаклайс перекладав латиською мовою твори Райнера Марії Рільке, Бертольта Брехта, Ганса Маґнуса Енценсберґера, Йоганнеса Бобровського, Міклоша Радноті, Назима Хікмета, Лацо Новомеського, Паруйра Севака, Геворга Еміна, Юстінаса Мартінайтіса.
Українською мовою окремі вірші Маріса Чаклайса переклали Володимир Лучук, Дмитро Чередниченко та інші (Так, як і ми…» // Вітчизна. – 1965. – № 5; «Рудою лисицею осінь…» // Сузір’я. – Київ, 1967, - Вип. 1; «Ти думаєш, у дощу сьогодні щось путнє в умі?...» // Жовтень. – 1967. – № 5;[Вірші] // Жовтень. – 1973. – № 5; [Вірші] // Бурштинові береги: Молода поезія Латвії. – Київ, 1974; [Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/06/16/100734.html
|
