118 років з дня народження Мєрчіна Новака-Нєхорнського
Мєрчін Новак-Нєхорнський (Měrćin Nowak-Njechorński) є відомимсерболужицьким письменником і художником.
Народився як Мартин Содан (по батькові Нойманн) 13 червня 1900 року в селі Нєхорнь в Лужиці, був позашлюбною дитиною лужичанки Ернестини Соданец і її вітчима, бідного німецького робітника Вільгельма Еміля Нойманна. До народної школи ходив у Ворцині, де вже почав виявлятися його художній талант. Через брак коштів у його родині мистецтво вивчав на заочних курсах. У 1919 році мав першу персональну виставку в Згор’єльці (Ґьорліц), фінансовий прибуток від якої дозволив йому розпочати студії в Ляйпцізькій художній академії, у якій навчався в 1920 році. У 1921–1923 роках навчався у Дрезденській академії мистецтв. Там пробудилося його зацікавлення рідною Лужицею (постановив для себе присвятити їй усе своє життя), тож він вирішив свої студії продовжити у слов’янській країні. З того часу в його творчості присутні мотиви слов’янської міфології. У 1923 році почав признаватися до серболужицької народності, змінив своє німецьке ім’я Мартин Нойманн на Мєрчін Новак (пізніше додавши до нього друге прізвище Нєхорнський, за назвою свого рідного села), брав активну участь у діяльності «Серболужицького Сокола». Мєрчін Новак-Нєхорнськийвивчив досконало два варіанти серболужицької мови (верхньолужицьку та нижньолужицьку). У 1923 році вирушив до Праги, де почав навчатися в Академії витончених мистецтв; був учнем, зокрема, Макса Швабінського. У Празі залишився до 1927 року, там видав свою першу книжку – переспіви російських билин («Ruskie byliny», 1927).У 1927–1929 роках начався в Академії витончених мистецтв у Варшаві. У міжвоєнний період як журналіст відстоював права найменшого слов’янського народу (наприклад, припускав можливість виступів у суді серболужицькою мовою). У 1929–1933 роках був редактором «Серболужицької газети» («Serbske nowiny»). У 1933 році з політичних причин був усунений із цієї посади. У 1930-х роках за патріотичні статті був двічі ув’язнений. Окрім того, що редагував «Серболужицьку газету», був головним редактором часописів «Сокілські листки» («Sokołske listy») і «Серболужицький студент» («Serbski student»). У 1935–1939 роках був співпрацівником Спілки поляків у Німеччині, ілюстратором і співредактором її часопису «Молодий поляк у Німеччині» («Młody Polak w Niemczech»). Під час Другої світової війни служив солдатом німецького Вермахту; під кінець війни потрапив до американського полону. Після війни (повернувшись у 1947 році з полону) працював у керівництві організації «Батьківщина» («Domowina»), став головою Кола серболужицьких митців. У 1947 році став головним редактором видання «Нова доба» («Nowa doba»), у 1950–1969 роках – був також головним редактором і літературно-мистецького видання «Розгляд» («Rozhlad»). У 1969 році вийшов на пенсію, відтоді був вільним художником і письменником.
Мєрчін Новак-Нєхорнський є автором подорожніх нотаток, репортажів, алегоричних казок, оповідань. Публікував свої твори і під псевдонімами Njechorński, Wohnjoš, Bobak. Як письменник був надзвичайно плідним. Був вельми талановитим і активним журналістом. Після війни видавав переклади зі слов’янських літератур (Микола Гоголь, Максим Горький, Карел Чапек).
У літературній та малярській творчості Мєрчіна Новака-Нєхорнського домінують фольклорна тема, образи серболужицької історії, казок і народних пісень. Можна сказати, що його художній стиль цілком інспірований серболужицьким фольклором. Як у малярстві, так і в літературі Мєрчін Новак-Нєхорнський волів використовувати малі форми.
Мєрчін Новак-Нєхорнський видав такі книжки (всі вийшли в Будишині): «По лужицьких шляхах» («Po serbskich pućach», 1936), «Вусатий Гном та інші казки» («Wusaty Krjepjel a druhe bajki», 1950), «Вчимо нижньолужицьку. Короткий курс нижньолужицької мови для верхньолужицьких сербів» («Wuknimy dolnoserbski. Krótki kurs delnjoserbšćiny za hornjołužiskich Serbow», 1952), «Бобакові записки» («Zapiski Bobaka», 1952), «Лужицький Всюдибув» («Serbski Wšudźebył», 1954; книжка подорожніх начерків про Верхню та Нижню Лужиці, спогади), «Чарівник Крабат» («Mišter Krabat»,1954; літературно опрацьована серболужицька повість із XVIIст.), «Навколо Блот» («Kołowokoło Błotow», 1957), «Болгарський початок літа» («Bołharske podlěćo», 1958), «Від вчора до завтра» («Wot wčerawša na jutřiše», 1960), «Художники, співаки, мандрівники» («Molerjo, spěwarjo, podróżnicy», 1961), «Під Паміром і за Кавказом» («Pod Pamirom a za Kaukazom», 1961), «Журавель і жаби та інші казки» («Baćon a žaby a druhe bajki», 1967). З текстами Мєрчіна Новака-Нєхорнського та Альфреда Кравца вийшла книжка «Художник лужицького народу» («Moler serbskeho luda», 1959). «Вибрані твори» («Wubrane spisy») Мєрчіна Новака-Нєхорнського вийшли у 2000 році у двох томах: 1 том – подорожні образки (pućowanske wobrazy), 2 том – казки (bajki).
У рідному будинку Мєрчіна Новака-Нєхорнського в Нєхорні в червні 1999 року відкрито його музей.
Українською мовою окремі твори Мєрчіна Новака-Нєхорнського (оповідання «Кіт Кіфко» та «Цвіркунець», казки «Оповідь про доброго соловейка» й «Історія про шуліку, канюка й трясогузку») переклав Володимир Лучук (Пташине весілля: Збірник. – Київ, 1989).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/06/13/191008.html
|
