Єлисаветі Багряній виповнюється 125 років
Болгарська поетка Єлисавета Багряна (по-болгарськи: Елисавета Багряна; автонім: Єлисавета Любомирова Белчева) народилася 29 квітня 1893 року в столиці Болгарії Софії в чиновницькій родині. Рік прожила з родиною в місті Велико Тирново, де почала писати вірші (1907–1908). Закінчила гімназію в Софії в 1910 році, потім рік працювала вчителькою в селі Афтане (тепер Недялско), де збагатилася безпосередніми враженнями від життя болгарського села та сільських жінок, здобула неоціненний життєвий досвід. У 1911–1915 роках Єлисавета Багряна вивчала слов’янську філологію в Софійському університеті. Тоді до кола її знайомих входили письменники Георгі Райчев, Константин Константинов, Димчо Дебелянов, Христо Ясенов, Йордан Йовков. У 1915 році в журналі «Сучасна думка» («Съвременна мисъл») були надруковані перші два її вірші – «Вечірня пісня» («Вечерна песен») і «Чому» («Защо»). У 1915–1919 роках Єлисавета Багряна працювала гімназійною вчителькою у Враці та Кюстенділі. У 1921 році Єлисавета Багряна повернулася до Софії, де включилася в літературне життя. Співпрацювала з «Жіночим вісником» («Вестник на жената»), часописами «Сучасник» («Съвременник»), «Золоторіг» («Златорог») та іншими виданнями. Остаточно утвердилася в літературі після виходу першої книжки «Вічна та свята» («Вечнатаисвятата», 1927). Пізніше співпрацювала з вісником «Літературний фронт» («Литературен фронт»), часописами «Мистецтво» («Изкуство»), «Вогник» («Пламък»), «Вересень» («Септември»), до редакційної колегії якого входила з 1952 року. У 1919 році одружилася з капітаном Іваном Шапкаревим, у них народився син Любомир. Померла Єлисавета Багряна 23 березня 1991 року в рідному місті на 97 році життя.
Окрім дебютної, Єлисавета Багряна видала ще низку поетичних збірок: «Рочок на прокат» («Търкулната годинка», 1931), «Зірка моряка» («Звезда на моряка», 1932), «Серце людське» («Сърце човешко», 1936) «П’ять зірок» («Пет звезди», 1953), «Від узбережжя до узбережжя» («От бряг до бряг», 1963), «Контрапункти» («Контрапункти», 1972), «Світлотіні» («Светлосенки», 1977) та інші. Єлисавета Багряна відома як перекладачка творів інших поетів, авторка дитячих творів.
Довгий творчий шлях Єлисавети Багряної пройшов через різні ідейно-художні пошуки, позначений низкою внутрішніх перетворень. Поетичні метаморфози відчуваються у збірках Єлисавети Багряної 1930-х років «Зірка моряка» та «Серце людське», в яких колишнє життєрадісне ліричне сп’яніння, яке виражалося характерними для авторки широкими та плавними мелодіями вірша, змінилося на жагу інтелектуальності, руйнуючи класичні віршові розміри. Поезія Єлисавети Багряної 1950-х років відзначається характерною для того часу декларативною тезисністю, але в 1960-х роках авторка повертається до свого характерного стилю.
Багата життєва й духовна біографія Єлисавети Багряної, її узагальнений смисл, тепер розкриваються з новою силою. Вірші Єлисавети Багряної і останнім часом підкоряють читачів своїми інтелектуально осмисленими почуттями, мудрим усвідомленням інтуїтивно відчутої гармонії буття. Розмах натхнення та висока поетична культура є притаманними поезії Єлисавети Багряної, є її впізнаваними ознаками.
Єлисавета Багряна є новатором у болгарській літературі. Вона першою висловила найсокровенніші та найінтимніші переживання болгарської жінки. Стиль Єлисавети Багряної відзначається поєднанням народнопісенної лексики з модерними поетичними засобами, у її творчості поєднується традиція та сучасність. Вірші Єлисавети Багряної перекладені понад тридцятьма мовами, видані окремими збірками у Франції, Чехословаччині, Югославії, СРСР, Румунії, Італії, Швеції, Польщі та інших країнах.
Єлисавета Багряна стала лауреатом Димитровської премії (1950), отримала золоту медаль Міжнародної асоціації поетів у Римі (1969), була удостоєна звання «Герой Народної Республіки Болгарії» в 1983 році. На честь Єлисавети Багряної названо астероїд, відкритий 24 серпня 1985 року. У 1943, 1944 і 1945 роках Єлисавета Багряна була номінована на Нобелівську премію з літератури.
Українською мовою окремі вірші Єлисавети Багряної переклали Павло Тичина, Наталя Забіла, Дмитро Білоус, Дмитро Павличко, Володимир Лучук, Роман Лубківський. В перекладі українською мовою її вірші друкувалися, зокрема, у двотомній «Антології болгарської поезії» (Київ, 1974, т. 2), збірниках «Слов’янська ліра» (Київ, 1983) і «Дорогою братерства» (Одеса – Варна, 1985).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/04/29/105419.html
|
