Мілеті Продановичу виповнюється 59 років.
Сербський письменник і художник Мілета Проданович (по-сербськи: Милета Продановић, Mileta Prodanović) народився 19 квітня 1959 року в Белграді. У 1983 році закінчив малярське відділення факультету образотворчих мистецтв Белградського університету у класі професора Стояна Челича. На цьому ж факультеті у 1985 році здобув маґістерський ступінь у класі професора Зорана Петровича. У 1989–1990 роках пройшов спеціальний курс у Королівському коледжі мистецтв (Royal College of Arts) у Лондоні. У 2009 році на факультеті образотворчих мистецтв, під керівництвом професора Чедомира Васича, здобув звання доктора образотворчих мистецтв. Від 1989 року працює на рідному факультеті, де в 2012 році був обраний професором. 4 лютого 2015 року Мілета Проданович був обраний головою Національної ради з питань культури уряду Сербії.
Від 1980 році Мілета Проданович бере участь у виставках. Мав персональні виставки та брав участь у групових виставках на теренах колишньої Югославії, а також у багатьох європейських містах (Рим, Тюбінґен, Тулуза, Каркасон, Відень, Ґрац, Прага, Реґенсбурґ, Київ та інших). У 1986 році був одним із художників, які представляли Югославію на Бієналє у Венеції. Його картини знаходяться у найповажніших державних і приватних збірках Сербії (Музей сучасного мистецтва та Народний музей у Белграді, галерея «Надежда Петрович» у Чачаку та багатьох інших). Мілета Проданович був учасником найважливішої бєлградської мистецької групи 1980-х років – Alter Imago (разом із Надою Алаваньо, Тахіром Лушичем і Владою Ніколичем). У своїх художніх циклах митець звертається до проблеми взаємодії мови / тексту / картини / вистави. У його творчості домінують діалогічна практика й метаісторичний колаж. Останніми роками у своїй інтерпретації дійсності Мілета Проданович усе частіше використовує фотографії.
Від 1983 року Мілета Проданович публікує прозу, есеїстичні тексти з галузі візуальних мистецтв, бере участь у вітчизняних і міжнародних зібраннях в галузі вивчення культури.
Мілета Проданович є автором романів «Вечеря у святої Аполонії» («Вечера код Свете Аполоније», 1983), «Нові Клюні» («Нови Клини», 1989), «Пес з перебитим хребтом» («Пас пребијене кичме», 1993), «Танцюй, чудовисько, під мою ніжну музику» («Плеши чудовиште на моју нежну музику», 1996), «Червона шаль із чистого шовку» («Црвена марама сва од свиле», 1999), «Це міг би бути ваш щасливий день» («Ово би могао бити ваш срећан дан», 2000), «Сад у Венеції» («Врт у Венецији», 2002), «Еліс у країні святих коропів» («Елиша у земљи светих шарана», 2003), «Колекція» («Колекција», 2006); збірок новел «Дорожні нариси за картинами і етикетками» («Путoписи по сликама и етикетама», 1993), «Небесна опера» («Небеска опера», 1995); поетичної збірки «Міазми» («Мијазма», 1994); книжок есеїв «Око в дорозі» («Око на путу», 2000), «Старіший і гарніший Белград» («Старији и лепши Београд», 2001).
У Мілети Продановича є новела «Музей крилатої дитини», у якій з’являється мотив туристичних відвідин Чорнобиля. На питання Деяна Айдачича: «Чи Вам було відомо, що такі тури вже існують, чи то Ваша письменницька уява співпала з дійсністю?» – Мілета Проданович відповів: «Недаремно кажуть, що очі сьогоднішньої людини “продовжені” телебаченням. У мене немає звички систематичного перегляду програм, але «на бігу» можна побачити все, особливо в зарубіжних “дослідницьких” передачах, які зараз легкодоступні завдяки кабельній системі. Жахливі пропагандні програми часів Мілошевича відучили мене дивитись вітчизняне телебачення, і це, можливо, єдиний непоганий наслідок тих жахливих часів в особистому плані. А отже, я десь на рівні підсвідомості тримав ті картини і факт, що організовані відвідання можуть і започаткувати. Але не був цілком упевнений. У будь-якому випадку, туристичний інтернаціонал давно сягнув сфери горизонту, отже, мандрівки забороненими зонами, навіть коли ті зони можуть зашкодити здоров’ю допитливих паломників, навіть коли відвідання може виглядати як копирсання в чиїхось ранах, – цілком можливі, очікувані, передбачувані».
Мілета Проданович здобув чимало премій в галузі образотворчого мистецтва, мистецької критики та літератури, зокрема такі: премія на IX міжнародній виставці оригінального рисунку (Рієка, 1984), премія ім. Лазаря Трифуновича за мистецьку критику (Белград, 1993), премія фонду Івана Табаковича за образотворче мистецтво (Белград, 1996), премія на 40-му Жовтневому салоні (Белград, 1999), премія Bulgarica за найкращу книжку на теренах колишньої Югославії (2000), премія міста Белграда за літературу та переклад (Белград, 2003), премія ім. Сави Шумановича за видатні художні досягнення (Новий Сад, 2006), премія «Золотий соняшник» за найкращу книжку 2007 року (Врбас, 2008, за книжку «Агнець»), премія сучасної митецької чуттєвості фонду Тодора Манойловича (Зренянин, 2011).
Проза Мілети Продановича перекладалася англійською, іспанською, італійською, французькою, німецькою, польською, словенською, болгарською, македонською, грецькою та іншими мовами.
Українською мовою окремі твори Мілети Продановича переклали Наталія Чорпіта, Наталія Білик, Людмила Данилюк, Алла Татаренко (Господаря його голос // Антологія сербської постмодерної фантастики. – Львів, 2004; Амібуса (уривок з роману «Колекція») // Потяг 76: Балканський експрес. – Чернівці, 2007; Тесла в металі // Украс: Українсько-сербський збірник. – 2007. – Вип. 2; Сад у Венеції (фрагмент з роману); Есмеральда: Оповідання // Украс: Українсько-сербський збірник. – 2008. – Вип. 3).
Про Мілету Продановича написано чимало, найбільше сербською мовою, зрозуміло. Та існує ціла низка статей про нього і українською мовою.
Згадаємо хоча б статті Лідії Меренік «Мілета Проданович – самосвідомість постмодерного митця у добу кризи» і Деяна Айдачича «Ще раз про роман Продановича “Нові Клюні”» (Украс: Українсько-сербський збірник. – 2008. – Вип. 3), Алли Татаренко «“Вечеря у святої Аполлонії” Мілети Продановича як постмодерна біографія» (Вісник Львівського університету. − 2009. – Вип. 48) і «Розвиток постмодерністської стратегії семантизації форми у період постпостмодернізму (роман М. Продановича “Сад у Венеції”)» (Українське літературознавство. – Львів, 2011. − Вип. 73), Наталії Білик «Роман Мілети Продановича “Колекція” у світлі сучасного українського перекладу» (Украс: Українсько-сербський збірник. – 2010. – Вип. 5).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/04/19/084643.html
|
