Ганібалові Луцичу виповнюється 534 роки
Хорватський письменник доби Ренесансу Ганібал Луцич (по-хорватськи: Hanibal Lucić, по-італійськи: Annibale Lucio) народився близько 1484 року у шляхетській родині Антуна й Ґої Луцичів на острові Хвар (який тоді належав до Венеціанської республіки), де і провів більшу частину свого життя. Мав маєтності на Хварі й на острові Віс. Про його освіту не відомо нічого, не збереглося жодних документальних свідчень. Спочатку був суддею, а потім адвокатом Хварської міської общини. Під час Хварського народно-селянського повстання (т. зв. бунту Матії Іванича) 1510–1514 років утік до Спліту, а потім до Трогіру. Ганібал Луцич із шляхетським упередженням зневажав простолюд, про який казав, що він є «натовпом, який не має розуму». Іронією долі стало те, що Ганібал Луцич одружився із простолюдинкою, а всю свою спадщину залишив позашлюбному синові Антунові, якого називав своїм «природним сином» (який посмертно опублікував батькові твори). Помер Ганібал Луцич 14 грудня 1553 року у Венеції.
На любовну лірику Ганібала Луцича значний вплив справили Франческо Петрарка та П’єтро Бембо, у ній відчувається повернення до неоплатонічного кохання, високого стилю, відхід від чуттєвості. Завдяки вільному перекладові Ганібалом Луцичем 16-ої героїди Овідія (в Ганібала Луцича: «Паріс Єлені» – «Pariž Eleni», перед 1519 роком), яку він «з латинської одежі роздягнувши, у нашу хорватську перевдягнув» («iz latinske odiće svukavši u našu harvacku priobukal»), хорватська література отримала перший переклад Овідієвого твору. Перекладові передує прозова присвята Єролімові Мартинчичу. Ганібал Луцич також переспівував Франческо Петрарку («Думка забудеться, втоне в собі» – «Misal se zabude misleći u sebi») і Лудовіко Аріосто («Колись я бачив золоте твоє волосся» – «Kad najpri ja tvoje vidih zlate kose»). Творив Ганібал Луцич під впливом не лише Франческо Петрарки, П’єтро Бембо, Публія Овідія Назона й Лудовіко Аріосто, але й земляків, зокрема поета Джоре Држича.
Писав Ганібал Луцич південночакавським діалектом із домішком штокавштини. Вірші його складаються переважно з подвійно римованих дванадцятискладових рядків, лише деколи іншим метричним розміром.
Поетична збірка Ганібала Луцича «Збір вишуканих віршів розмаїтих шановного пана Ганібала Луцича шляхтича хварського» («Skladanje izvarsnih pisam razlicih počtovanoga gospodina Hanibala Lucia vlastelina hvarskoga») вийшла посмертно (1556) у Венеції. До збірки увійшли: двадцять один любовний вірш, один алегоричний твір, драма «Рабиня» («Robinja»), вірш «На похвалу міста Дубровника» («U pohvalu grada Dubrovnika»), вісім поетичних послань, дві епітафії та переклад Овідієвої героїди. Поза збіркою залишилися шість збережених панегіричних сонетів італійською мовою.
Овідій є найвідомішим римським поетом, який писав любовні вірші, тож невипадково Ганібал Луцич переклав саме його, бо ж і сам писав любовні вірші. Ганібал Луцич захоплювався жіночою красою, а його славний любовний вірш «Бо жодна віла на світі» («Jur nijedna na svit vila») став культовим в епоху хорватського національного відродження, до цього спричинилися перш за все Людевит Ґай і Станко Враз. Любовна тема є наскрізною в поезії Ганібала Луцича.
Драма Ганібала Луцича «Рабиня» донедавна вважалася першим хорватським драматичним твором. Вона складається із трьох дій (skazanja), написана подвійно римованими дванадцятискладовиками, присвячена Францискові Паладіничу. Це драма про вірну та героїчну любов. Написана драма у формі діалогу між полоненою й доставленою на дубровницьку торговицю дочкою бана Власка та перевдягненим на торговця лицарем Деренчином, її визволителем, колись знехтуваним її залицяльником. Дія відбувається в Дубровнику (поки на передньому плані вирішуються індивідуальні долі, на другому плані палахкотить турецька пожежа; а Деренчин є не лише коханцем, але й вояком, завдяки чому у творі відчуваються і патріотичні мотиви). Ганібал Луцич героями драми зробив внуків славних хорватських банів Деренчина та Маєра Блажа. Щоправда, ці герої не були історичними особами, адже ті обидва бани не мали внуків. Це була перша спроба новітньої, складної та психологічно нюансованої драми в хорватській літературі. Сцени в Дубровнику, разом із його віршем «На похвалу міста Дубровника», свідчать про духовну та мистецьку єдність південнохорватського простору (Корчула, Хвар, Дубровник), як і про зростання престижу вільної Дубровницької республіки серед тогочасної хорватської інтеліґенції. Окремим виданням драма «Рабиня» вийшла у Венеції в 1638 році під назвою «Robinja gospodina Anibala Lucia hvarskoga vlastelina».
Частково збереглася збірка Ганібала Луцича «Вірші любовні» («Pjesni ljuvene») із двадцяти двох творів, проте в ній не вистачає безпосередності й тепла індивідуального тону. У вірші «Бо жодна віла на світі» Ганібал Луцич вперше запровадив восьмискладовик.
Ганібал Луцич був схильний до самокритики, тож більшість своїх творів спалив; лише вцілілі твори опублікував його син Антун.
Поетичний доробок Ганібала Луцича має виняткову літературну й історичну вартість. Його поетичні твори, написані в ренесансному контексті, є окрасою хорватської літератури.
Українською мовою окремі вірші Ганібала Луцича переклав Олесь Шевченко (Шевченко О. Дубровницька поезія: Переклади. – Львів, 1970).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/03/27/092938.html
|
