Алєсю Гаруну виповнюється 131 рік
Білоруський поет Алєсь Гарун (по-білоруськи: Алесь Гарун; автонім – Олександр Прушинський) народився 11 березня 1887 року у фільварку Новий Двір (нині в межах Мінська) у сім’ї чорнороба. Закінчив міське приходське училище в Мінську (1897), навчався в ремісничому училищі. Від 1902 року теслярував у різних майстернях і на меблевій фабриці в Мінську. У 1904 році став членом партії соціалістів-революціонерів, зайнявся підпільною революційною діяльністю. У 1907 році був арештований, у лютому 1908 року був засуджений Віленською судовою палатою до чотирьох років арешту. Позаяк Алєсь Гарун був неповнолітнім, прокурор опротестував постанову судової палати, тому в липні того ж року арешт був замінений каторгою, а в листопаді каторга була відповідно замінена дев’ятирічним засланням у Сибір. Заслання Алєсь Гарун відбував у Киренському повіті Іркутської губернії, де займався своїм фахом – теслярними роботами. У 1914 році працював на водозливі на річці Лені, від 1915 року – на золотих копальнях у Бодайбо, де його застала Лютнева революція. Там був обраний депутатом Ради Ленського золотопромислового округу. До Мінська Алєсь Гарун повернувся у вересні 1917 року. У 1918 році, під час німецької окупації, редагував газету «Білоруський шлях» («Беларускі шлях»). Коли у 1919 році Мінськ зайняли поляки, Алєсь Гарун став членом Білоруської військової комісії, у серпні очолив тимчасовий Білоруський Національний Комітет, у який входили також члени Ради Білоруської Народної Республіки. Коли після поразки поляків на Березині у липні 1920 року БВК виїхала з Мінська в Вовковиськ, із Алєсем Гаруном сталася фатальна подія. Він разом із іншими членами БВК наївся придбаних у місцевих селян вишень, запивши їх кількома кухлями холодної води. Увечері того ж дня йому стало недобре. Лікар діагностував у Алєся Гаруна дизентерію, тож його найближчим санітарним потягом відправили до Кракова. Восени 1920 року БВК, яка знаходилася в Лодзі, отримала польський урядовий лист із військового шпиталю, в якому повідомлялося, що Олександр Прушинський помер від дизентерії 28 липня 1920 року і похований у Кракові на військовому Раковицькому цвинтарі. У 1947 році Алєсь Гарун разом з іншими білоруськими літераторами був оголошений радянською владою «зрадником білоруського народу», до 1980-х років його твори не видавалися. Надгробний пам’ятник на його занедбаній могилі було встановлено щойно у вересні 1988 року.
Писати Алєсь Гарун почав із дитинства. Продовжив займатися творчістю на засланні. Дебютував віршем «Матері-Білорусі» («Маці-Беларусі») в 1907 році в газеті «Наша Нива» («Наша Ніва»). Чимало віршів та оповідань Алєся Гаруна публікувалися в газетах «Білорус» («Беларус») і «Вільна Білорусь» («Вольная Беларусь»), у колективних збірниках і календарях, отримували позитивні відгуки критиків (зокрема, Максима Богдановича та Янки Купали). У ліриці Алєся Гаруна домінують патріотичні та громадянські мотиви. Прикладом може слугувати хоча б такий його вірш:
Хто сказав: «І я з народом»
І з братами йшов пліч-о-пліч
Уперед одним походом
Ген, де вільний видно обрій, –
З тим і я. В усяку пору.
Дайте знати – стану поруч.
Хто ж сказав, а потім зрадив,
Хто ж ішов, а потім кинув,
Хто ж сумліннячко загладив,
В кому навіть сором згинув, –
Начувайсь! Страшного суду
Жди – нещадним свідком буду!
(«Хто сказав: “І я з народом”…»,
переклав Володимир Лучук).
У поезії Алєся Гаруна відчувається водночас вплив і символізму, і народних традицій. У 1914 році у Вільні (Вільнюсі) мала бути видана поетична збірка Алєся Гаруна «Материнський дар» («Матчын дар»), проте через воєнне лихоліття вона з’явилася щойно в 1918 році у Мінську, а була перевидана в 1929 році. У 1920 році вийшла драматургічна збірка Алєся Гаруна «Живі казки» («Жывыя казкі»), куди увійшли три п’єси для дитячого театру: «Хлопчик в лісі» (Хлопчык ў лесе»), «Щасливий червонець» («Шчасьлівы чырвонец») і «Дивний личак, або Не все те порох, що в пороху лежить» («Дзіўны лапаць, або Ня ўсё тое порах, што ў пораху ляжыць»). П’єса «Хлопчик в лісі» була поставлена у Вільні в 1921 році. Окремим виданням у Вільні під псевдонімом «А. Сумны» вийшла поема Алєся Гаруна «Моє Різдво» («Мае Каляды», 1920). Алєсь Гарун також виступав у пресі як публіцист. Прозу друкував переважно під псевдонімом «І. Жывіца».
Вірш Алєся Гаруна «За тисячі верст від батьківського краю…» присвячений Тарасові Шевченкові.
Ще за життя Алєся Гаруна в Україні був опублікований переклад вірша «Перший сніг» («Маяк», 1913, № 30); вірш «Пісня-дзвін» увійшов до книжки «Нова Білорусь» (Харків, 1929). Українською мовою окремі вірші Алєся Гаруна переклали П. Стебницький, П. Голота, В. Лучук та інші.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/03/11/090306.html
|
