Антанас Венцлова є класиком литовської літератури ХХ ст. Либонь що заслужено. Проте за ним тягнеться шлейф угодовського, пристосуванського радянського письменника, якого комуністична банда увінчала всіма можливими лаврами і до лаврів. Про нього тепер якщо і згадують, то хіба як про батька Томаса Венцлови, поета світового рівня.
Народився Антанас Венцлова (по-литовськи: Antanas Venclova) 7 січня 1906 року на півдні Литви в Трямпіняї (тепер це село Калварійського самоврядування Маріямпольської округи Литви) в селянській родині. Літературою почав займатися в 1925 році. У 1932 році закінчив історико-філологічний факультет Каунаського університету. Працював учителем у середніх школах. Ще замолоду відзначався лівацькими поглядами. Брав участь у антифашистському літературному об’єднанні «Trečias frontas» («Третій фронт»), у 1930–1931 роках редагував однойменний журнал, був також редактором часопису «Prošvaistė» («Проблиск»). Після анексії Литви Радянським Союзом (1940) Антанас Венцлова був обраний депутатом Народного Сейму, тоді почалася його кар’єра радянського державно-політичного діяча. Антанас Венцлова став наркомом, а згодом міністром освіти Литовської Радянської Соціалістичної Республіки (1940–1943), у 1940–1962 роках був депутатом Верховної Ради СРСР (переобирався у 1946, 1950, 1954 та 1958 роках). Під час Другої світової війни Антанас Венцлова мешкав у Москві, працював у Литовському з’єднанні Червоної Армії. У 1949 році Антанас Венцлова був обраний членом-кореспондентом Академії наук Литовської РСР. Антанас Венцлова був головою правління Спілки письменників Литви (1954–1959), депутатом Верховної Ради Литовської РСР (1955–1959, 1963–1971). Помер Антанас Венцлова 28 червня 1971 року у Вільнюсі.
У ранній поезії Антанаса Венцлови відчуваються характерні емоційні юнацькі пориви, загалом його рання творчість відзначається антикапіталістичною налаштованістю. Роман «Дружба» («Draugystė», 1936) присвячений литовській інтеліґенції (властиво – студентському життю), збірка оповідань «Ніч» («Naktis», 1939) – селянському життю (критика відзначала, що в цих оповіданнях глибокий психологізм поєднується з поетичним алегоризмом). Вірші (збірки поезій «Клич Батьківщини», 1943; «Там, де яблуня висока», 1945) та оповідання (збірка «Дорога в Литву», 1942) воєнного періоду сповнені патріотичних почуттів, туги за рідним краєм. Післявоєнна творчість Антанаса Венцлови всуціль просякнута радянською ідеологією (поетичні збірки «Боротися, горіти, дерзати», 1953; «Земля добра», 1963; «Ти знаєш край», 1964; роман «День народження», 1959). У пізніх поетичних творах Антанас Венцлова підсилилися рефлективні настрої (поетична збірка «Вечірня зірка», 1971).
Свій життєвий досвід Антанас Венцлова виклав у трилогії белетризованих споминів «Весіння річка» («Pavasario upė», 1964), «У пошуках молодості» («Jaunystės atradimas», 1966), «Буря опівдні» («Vidurdienio vėtra», 1969). Видав Антанас Венцлова також книжки подорожніх нарисів «Подорож по Китаю» (1955) та «Срібло півночі» (1962), писав публіцистичні та літературно-критичні статті тощо.
Від радянської влади Антанас Венцлова отримав за вірне служіння їй низку найвищих реґалій, був «обласканий» нею. У 1952 році Антанас Венцлова був відзначений найвищою радянською літературною нагородою – Сталінською премією за збірку «Вибране» («Rinktinė», 1950), у 1954 році отримав звання заслуженого діяча мистецтв Литви, у 1960 році був відзначений Державною премією Литви (за роман «День народження»), у 1965 році Антанас Венцлова отримав звання народного письменника Литви; був кавалером низки радянських орденів.
Антанас Венцлова познайомився із творчістю Тараса Шевченка ще в дитинстві, це були поезії, вміщені у «Віночку віршів Тараса Шевченка» (1912) в перекладах Людаса Ґіри. Антанас Венцлова переклав такі твори Шевченка: поеми «Кавказ», «Сон», «Катерина», поезії «Заповіт», «Лічу в неволі дні і ночі», «О люди! люди небораки!». Ці переклади згодом увійшли до литовських видань творів Шевченка «Поезії» (Вільнюс, 1951), «Вірші» (Вільнюс, 1955), «Кобзар» (Вільнюс, 1961). Антанас Венцлова написав статті про Шевченка: «Безсмертя поета», «Тарас Шевченко у Вільнюсі» (1953), «Тарас Шевченко» (1964). Перекладав Антанас Венцлова з української мови також вірші Павла Тичини та інших поетів. Крім українських поетів Антанас Венцлова перекладав також російських (йому належить, зокрема, переклад роману у віршах Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»).
Українською мовою окремі твори Антанаса Венцлови переклали П. Тичина, В. Петровський, З. Біленко, В. Давиденко.
У перекладі українською мовою твори Антанаса Венцлови друкувалися по різних збірниках і альманахах, окремим виданням вийшла книжка «День народження» (Київ, 1965).
При цій нагоді згадаю ще раз про його сина Томаса Венцлову. Мені довелося з ним познайомитися у серпні 2006 року у Львові, куди він на запрошення Тараса Возняка приїхав, щоб… ну, словом, приїхав. Була з ним гарна та тривала зустріч у Королівській залі Львівського історичного музею (у глибині Італійського дворика, на другому поверсі, вхід з балкону). Української мови він не знав, англійську знали не всі, тож мовою спілкування обрали польську, яка виступила у ролі «лінґва франка». На буклеті-запрошенні на цю зустріч був надрукований один вірш Томаса Антанасовича у перекладі моєї мами Оксани Сенатович (його віднайшли без моєї участі, за що честь і хвала віднахідникам, в антології «Молода поезія Литви» ще з початку 1970-х років). Задавали йому багато питань, і я декілька задав. Зокрема, знаючи, що він колєґував із Чеславом Мілошем, спитав у нього про французького поета Оскара-Венцеслава де Любич-Мілоша. Він виявився компетентним у цьому питанні, як і я, зрештою, бо не задавав би «порожняком» цього питання. Після зустрічі ще балакали з ним трохи (зокрема, про мою маму). От за цим нас і було сфоткано.
Іван Лучук і Томас Венцлова. Львів, Історичний музей на Ринку, Королівська зала,14 серпня 2006 р. (світлина Назара Федорака).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/01/07/092008.html
|
