Винарчик Іван. Короткі ножі. – Львів: ЛА «Піраміда», 2017. – 108 с.
Іван Винарчук – характерний тип Поета у моєму розумінні.
У нього (майже за Антоном Чеховим) все прекрасне: і зовнішність, і одяг, і душа...
Він модерний і універсальний, реальний і позачасовий, патріотичний і позапросторовий – як творча людина: професійний художник, який має потребу писати класні вірші і ділитися ними із людьми.
Видно, нелегко йому живеться, як і всім людям доброї волі.
Молодий (двадяцятивосьмилітній) він ідентифікує себе віруючою людиною, що для мене, давнього неофіта, semper tiro, який свідоме життя віддав літературі, – неабиякий аргумент для любові до цієї творчої особи і надії у його теплу зірку.
Його віршовані рядки, як-от, приміром:
Залишаюся на самоті, надпиваючи,
травневий ранок із надбитих посудин.
Важко не знати, коли стільки чекаєш,
як часто послідовність слів змінює долі, –
дійсно «короткі ножі» (чудова назва) для чистки наших душ, темних, тривожних апендиксів нашої свідомості на позитивістських, метафізичних та релігійних світоглядних рівнях у етично-естетичних координатах.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/12/23/073829.html
|
