Полежака А. Стіхи о жизні / Артем Полежака. – Київ: Люта справа, 2016. – 160 с.
Вперше я почув про Артема Полежаку від свого друга, одного з найіронічніших сучасних українських поетів Юрка Позаяка. Звикши все брати під сумнів, я й тут залишився вірним собі. Проте Позаякова думка є для мене авторитетною, тож я прочитав-таки деякі вірші Полежаки на фейсбуці. Ну, посміявся трохи, та й годі. Ще вичитав, що він є чудовим слем-виконавцем своїх віршів.
І от на цьогорічному Форумі видавців у Львові бачу 16 вересня, у п’ятницю, на третьому поверсі Палацу мистецтв, що Полежака стоїть на стенді біля своїх книжок, автограф-сесія, так би мовити. Я погортав його книжку, але ж 100 гривень шкода ось-так віддавати. Покружляв ще парканадцять хвилин біля інших стендів і таки надумався придбати ту книжку, але за умови, що дадуть кульок, який ще потім для книжок-таки й чогось іншого знадобиться. Купив я ту книжку (кульок, до речі, дали, але паперовий, такий приблизно, як у «Родинній ковбасці»), підписує він її мені як «Івану Луччуку», я його питаю чого так, а він відповідає, мовляв: «Ви луччий». Аж тут проходить Сергій Руденко, промоутер «Буквоїда», і робить великі очі: дивіться, Лучук купує Полежаку. Та й клацнув цей вікопомний момент: мовляв, естафета поколінь.
Не лише на моїх дріжджах виріс Полежака. Є в його віршах сила-силенна алюзій і до інших поетів, як українських, так і чужих. Ледь не написав – чужомовних. Адже і сам Полежака є поетом українським, але трішки й чужомовним, бо є у книжці і чимала кількість віршів російською мовою.
Артем Полежака та Іван Лучук на Форумі видавців у Львові. 2016 р.
Заінтригувало мене, як же ж сам Полежака виконує свої вірші, то й пішов у неділю 18 вересня до Порохової вежі на його авторський вечір. Хвилин кільканадцять він то невиразно читав, то мимрив свої вірші, а тоді сказав, що, може, вже й досить (а публіки було не так і багато). Але я йому: ні, Полежака, чесно відпрацюй свої сорок чи скільки там хвилин. От-тоді він і почав читати свої вірші якось виразніше. Але чому він є зіркою слемів, із цього виступу було годі зрозуміти. І тому беру під сумнів Позаякові слова з коротенької передмови, що Полежака мав фурор «на слемівських тусівках, на поетичних вечорах і групняках, у клюбах і пабах, на сценах і трибунах, в залах і на вокзалах, на вулицях і майданах; і щоразу натовп вибухав разом із ним громовим нестримним сміхом». Мабуть, тоді в Пороховій вежі був не натовп, бо сміхом не вибухав якось. Проте коли я зранку того дня перед виступом прочитав його збірку «від дошки до дошки», то таки реготав, але німо, подумки, щоб діти не подумали, що тато звар’ював. А сміятись таки хотілося гучно. Тобто вірші Полежаки таки несуть у собі потужний заряд сміху.
Ось, для прикладу, такі строфи: «Лежав кацап в степу донецькім – / Собою землю удобряв. / Кацап лежав, як непотребство, / Як куль з гамном, кацап лежав. // На небесах співала птичка, / Земля оголювала кряж. / Кацап лежав неестетично. / Лежав і портив весь пейзаж». Ту присутній і суржик, хоча чимало віршів Полежаки написано чистісінькою українською літературною мовою. Є в його віршах і ненормативна лексика (а насправді це наче й перверзійна норма: ці слова чуєш повсякчас на вулиці і з уст дідуганів-алкашів, і дівчат-«гімназисток»; не тотально, та все ж), але це ж «стіхи о жизні», тож і суржик, і лайка задекларовані вже в самій назві збірки.
Словом, хто має здорове почуття гумору, хто неупереджений до різних експериментів із мовою (а зазвичай «пуристи» й самі не вміють як слід розмовляти), хай візьме й почитає собі Полежаку, бодай разок.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/11/26/212837.html
|
