Завантажити

українців. Мартинівці пошепки заклопотано радяться.

— Ну, так як же, хлопці? — ласкаво починає знов хазяїн, бігаючи очима по робітниках.— Рішайтесь. Чого лежать отут? І врем'я пропаде, і гроші. А так, зараз до станції, вип'ємо могорич, на поїзд і — гайда!.. Обіжать я не буду...

— Авжеж! — сміється хтось із юрби.— А хто за раз одняв назад по три рублі?

Хазяїн все-таки не чує. «Хлопці» вагаються.

— Ех! Чорт його бери! — з одчаєм маха рукою Мартин.— Ставаймо, хлопці! На злість усім, а то кацапня все одно стане! Чого валяться тут? Де наше не пропадало!..

— Авжеж! — насмішкувато підхоплюють з Корніє-вої партії,— Валяй, хлопці,— аби гроші!

— Ні се ні те — святи, попе, яйце!

Насмішки дратують мартинівців, і вони, на злість усім, стають на роботу. Хазяїн почина жартувати, посміхатися й одбирати пашпорти. Навкруги — сміх, крик, балачки. Серьогова партія змішується з другими «руськими» та українцями й завзятіше за всіх глузує з мартинівців.
Але ті, складаючи клунки, ув'язуючись, бігаючи по вигону, не перестають огризатись і собі глузувати з серьоговців. Од цього на вигоні зчиняється надзвичайний ґвалт.

Нарешті всі зібрались коло хургона, на якому сидить уже хазяїн, і, перелічившись, рушають.

— Гей! А що додому переказати? — гукають слідом останні.— Коли панахиди правити?

— По свому батькові прав! — озиваються задні з мартинівців.

— Тю-тю-у!

— Не тюкай, бо пельку перервеш!

Похитуючи клунками, занадто бадьорячись, вони потроху відходять од товаришів і наближаються до бараків. Тут вони ще раз озираються й вороже махають кулаками назад. Збоку їде хазяїн і щось ласкаво, по-приятельському до них промовляє...

читати